Звідси й шириться інтернетом німе запитання: наскільки доцільно державі, яка сльозливо скаржиться на хронічну нестачу підготованих армійців (навчених, заприсяжених, зарезервованих на чорний день), утримувати таке велелюддя тих самих навчених-заприсяжених у глибоко-тиловій системі обліку, контролю, примусу й вилову.
Знавці відзначають, що в більшості цивілізованих країн рекрутинг – це справа професійних цивільних. Позаяк вони працюють із цивільним населенням – то мають діяти алгоритми й поведінкові моделі цивільні.
І тоді в суспільстві не виникатимуть терпкі жарти – мовляв, битий небитого везе, а готовий неготового відловлює на своє місце замість себе.
Давати усні розпорядження "розібратися з бусифікацією" вже тоді, коли сама ідея рекрутингу надійно похована в підвалах, де люди випадково падають і помирають від ударів головою об кафлі, трошечки запізно. Ведмедя з пасіки тепер нічим не виманиш.