Стратегія росії полягає в тому, щоб, по-перше, поклавши неміряну кількість людей, поступово просуватися на фронті; по-друге, атаками на інфраструктуру примусити суспільство погодитися на будь-які умови угоди; по-третє, залякуючи Європу, примусити її припинити підтримку України, а якщо не вийде, то дочекатися приходу до влади євроскептичних антиукраїнських популістів; четверте, обіцянками фантастично вигідних бізнес-проєктів тримати Трампа подалі від інструментів тиску на росію.
Стратегія України полягає в тому, щоб, по-перше, вбивати більше окупантів, ніж Москва здатна мобілізовувати; по-друге, дальніми та середніми ударами вибивати логістику, військове виробництво та коштовні невідновлювальні ресурси (літаки, ППО тощо); по-третє, дальніми ударами вибивати нафтопереробку та нафтоекспорт, заганяючи російську економіку в дефіцит; четверте, схилити Європу до активніших дій; п'яте, постійними дипломатичними танцями тримати Трампа подалі від інструментів тиску на Україну.
Стратегія США полягає в тому, щоб, натиснувши на слабкого (в їхньому уявленні це Україна), швидко примусити його до угоди на умовах сильного, забезпечивши собі лаври миротворця, можливість зосередитися на інших питаннях та гарантію, що росія не колапсує й не потрапить в руки Китаю. Окрім того, треба розбити європейську єдність, щоб Європа не стала центром сили.
Стратегія Європи полягає в тому, щоб виграти час на переозброєння та розгортання збройних сил, на внутрішньополітичну та європейську консолідацію, на те, щоб пересидіти Трампа.
Стратегія Китаю полягає в тому, щоб дочекатися послаблення всіх сторін, остаточного розриву США з Європою, остаточного послаблення росії, та отримати необхідні ресурси, ринки збуту та майданчики розвитку без силових дій.
Стратегія всіх інших полягає в тому, щоб половити рибу у каламутній воді.