Ми б, якби могли, вчинили б так само. Тому що це війна.
Інша справа, що ми не можемо завдати адекватного удару у відповідь. І ми не готові до ефективного відбиття повітряного нападу. І знову ці суто військові питання сильно "заполітизовані".
Чотири роки тому я говорив, що треба готуватися до війни – і мене цькували в інтернеті та ЗМІ. Тепер я говорю – вже пару років точно – як треба організувати протиповітряну оборону, і як влаштувати блекаут в москві – у відповідь мене називають злостивцем, панікером і політиканом, який створює політичний капітал на війні.
Події показують, що я правий, на жаль.
Ми, як і раніше, робимо ставку на дрони-перехоплювачі, і тільки на дрони-перехоплювачі, хоча всі визнають, що не вистачає екіпажів, пілотів, що проти масованих нальотів тільки дронів-перехоплювачів недостатньо, що всі інші країни роблять ставку, в першу чергу, на зенітно-ракетні комплекси, але ми, як ті миші, плачемо, страждаємо, але наполегливо продовжуємо їсти кактус.
Ми продовжуємо буквально викидати сотні мільйонів доларів в повітря, намагаючись атакувати москву дронами, які не здатні подолати ППО москви.
Просто потрібні інші дрони, інші підходи, тактичні прийоми, потрібні зенітно-ракетні комплекси - робота над ними ведеться, але дуже повільно, потрібні "нормальні" крилаті ракети - малопомітні, здатні літати на наднизьких висотах, долати ППО, а не ось ці гігантські "кактуси", які ми наполегливо продовжуємо гризти, замерзаючи в київських багатоповерхівках...
Я не зловтішаюся. Мені за державу, за країну, за людей прикро. Доти, доки не інженери, а дизайнери та локейшен-менеджери визначатимуть вектор технологічного розвитку у війні - доти ми будемо програвати цю війну і отримувати болючі удари в тилу.
Там Шуфрича випускають, а інженерів і конструкторів, здатних влаштувати блекаут у москві і захистити Київ від дронів, відправляють в окопи.
Смертельний парадокс.