Наприкінці 2025 року українців збурили заяви вітчизняних політиків, перш за все президента Володимира Зеленського, про можливість проведення референдуму щодо мирної угоди чи окремих її частин. В історії нашої держави раніше кілька разів уже проходили такі процеси, як референдуми – як на загальноукраїнському, так і на регіональних рівнях. Пропонуємо згадати, коли і навіщо вони проводилися – і чи були результати цих опитувань втілені у життя.
Референдум(и) в УРСР
Насправді, найперший референдум в Україні відбувся ще до проголошення її незалежності, тобто в часи СРСР. Сталося це 17 березня 1991 року, але йдеться тут не про той всесоюзний референдум, який проводили із відверто маніпулятивним питанням "Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності". До речі, якщо вже згадали про всесоюзне опитування (яке насправді пройшло лише у 9 республіках СРСР), то тут Україна продемонструвала найбільшу опозиційність – аж 28% проголосувало проти збереження Союзу, навіть такого, де "будуть повною мірою гарантуватися права і свободи".
До прикладу, у РРФСР таких опозиційно налаштованих до продовження життя "совка" виявилося 26,4%, у Білорусі – 16,1%, у Азербайджані – 5,8%, а у Туркменістані – лише 1,7%. Цікаво, у Киргизстані, який нині є найдемократичнішою країною Середньої Азії, опозиціонерів СРСР виявилося лише 4%, тобто учетверо менше, ніж у Білорусі, але зараз у Мінську практично тоталітарний режим диктатора Лукашенка, а у Бішкеку постійні зміни влади, хоч і не без протестів та революцій.
Та в Україні разом із всесоюзним референдумом проводився і власне український, ідею якого протягнули тодішні опозиціонери із Народного Руху. Питання у цьому УРСРівському ще опитуванні було наступне – "Чи згодні ви, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?" Тут, як бачимо, уже йшлося не про популістичне "дотримання прав і свобод", а про конкретний документ, який визнавав перевагу власне українських законів над союзними.
Тут проти Союзу проголосувало менше українців – лише 17,97%. Причому, якщо у всесоюзному бюлетені найактивніше голосували "так" на Півдні та Сході (Кримська область – 87,6%, Луганська – 86,3%, Миколаївська – 85,3%, Донецька – 84,6%), то в українському найлояльнішою ідеї оновленого СРСД виявилися Північ (Чернігівська область – 90,3%) і Центр (Кіровоградська – 89,5%, Вінницька – 89,2%).
Лише три області проголосували проти нового Союзу в обох бюлетенях – це, звісна річ, були три галицькі області. А ще у всесоюзному опитуванні Київ дав "за" лише 44,6%. Втім, все це не мало жодного значення, бо після 24 серпня 1991 року про збереження СРСР у будь-якому вигляді уже не йшлося.
Всеукраїнські референдуми – незалежність та ідеї Кучми
Тому 1 грудня пройшов той самий референдум, річницю якого ми згадуємо щороку – референдум, на який було винесене одне-єдине питання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?"
90,32% українців, які прийшли того дня на дільниці, сказали незалежності нашої держави "так". Причому цей пункт переміг у всіх регіонах країни – навіть у Кримській АРСР (54,19%), Севастополі (57,07%), Луганській (83,86%) та Донецькій областях (83,90%). Що вже казати про інші області та Київ. До речі, найвищий відсоток – 98,67% – дала Тернопільська область, у якій всеукраїнський перепис 2001 року продемонстрував і найвищий відсоток українців серед населення.
1993 року мав пройти другий референдум – 26 вересня українці повинні були висловитися щодо довіри / недовіри президенту та Верховній Раді. Але політичну кризу, яка і призвела до появи ідеї референдуму (і навіть створення Центральної комісії з всеукраїнського референдуму), вирішили дострокові президентські й парламентські вибори. Обійшлося без референдуму.
Наступний і останній на сьогодні всеукраїнський референдум в Україні пройшов 16 квітня 2000 року, формально – за народною ініціативою (почалося усе із Житомира), але фактично усі розуміли, що це ідея президента Леоніда Кучми та його олігархічного оточення. На цей референдум винесли відразу чотири питання.
1. Чи може президент достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо та протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабміном Державного бюджету.
2. Чи можуть народні депутати без згоди Верховної Ради України бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
3. Чи треба зменшити кількість депутатів у Верховній Раді з 450 до 300.
4. Чи потрібно сформувати двопалатний парламент, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації.
Усі чотири питання набрали потрібні відсотки – 85,9, 90,2, 91,1 та 82,9% відповідно. Але жодна з цих норм так ніколи і не була втілена у життя, бо самі депутати наступного, 2001 року, віддали за законопроєкт, який мав імплементувати результати референдуму, лише 163 голоси "за".
Регіональні референдуми 1991 року
Крім всеукраїнських, в Україні відбулося і кілька регіональних референдумів. Точніше, опитувань, бо назвати їх референдумами уповні неможливо з юридичної точки зору. Почалося усе 20 січня 1991 року в Кримській області, мешканці якої не просто захотіли повернути собі статус АРСР (як було до геноцидного виселення кримських татар 1944 року), а ще й вимагали статус суб’єкта СРСР і учасника союзного договору. Тобто таку собі протонезалежність. "За" проголосувала, звісна річ, абсолютна більшість кримчан – 94,30%. Втім, із усього вони отримали лише автономію, та й то не відразу.
17 березня 1991 року, разом із всесоюзним референдумом і всеукраїнським опитуванням, пройшов і так званий "Галицький референдум". Мешканцям трьох областей – Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської – задали зовсім інше, ніж у двох інших бюлетенях, питання: "Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої і зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам, незалежно від національної та релігійної приналежності?"
Результати цього опитування виявилися дуже близькими до тих, що ми побачили 1 грудня по усій Україні – Тернопілля дало "за" 85,3%, Львівщина 89,6%, Прикарпаття 90,0%. Тож можна сказати, що саме Галичина підштовхнула усі інші регіони України до незалежності.
1 грудня, разом із всеукраїнським референдумом пройшло опитування на Закарпатті. Питання там було наступним – "Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус автономної території, як суб'єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?" Закарпатську автономію підтримали 78,6% опитаних, причому, що цікаво – другий найбільший результат (88,9%) показав населений, зокрема, угорцям Берегівський район, а от гуцульська Рахівщина продемонструвала найменший рівень підтримки цієї ідеї (54,1%).
Регіональні референдуми – предтечі 2014-го
27 березня 1994 року в Україні пройшли дострокові вибори до Верховної Ради України. У чотирьох регіонах разом із ними провели ще й свої опитування. У Криму та Севастополі на опитування винесли три питання.
1. Чи підтримуєте ви відновлення положень Конституції Республіки Крим від 6 травня 1992 року, яка визначала взаємини між "Республікою Крим" і Україною на основі Договору та угоди – тобто фактичне збільшення автономії.
2. Чи хочете ви, громадяни "Республіки Крим", отримати право на подвійне громадянство – звісна річ, йшлося про російські паспорти.
3. Чи підтримуєте ви надання указам "Президента" "Республіки Крим" з питань, тимчасово не врегульованих законодавством "Республіки Крим", сили законів.
Усі три питання очікувано набрали відповідну кількість голосів "за" – 77,9, 82,8 та 77,9%. І, так само, як і вимога автономії Закарпаття за три роки до того, були проігноровані центральною владою. А самопроголошена "Республіка Крим" стала законною Автономною Республікою Крим, вписаною в Конституцію України.
На Донбасі, в обох тамтешніх областях, пройшло своє опитування, із чотирьох питань (у Луганській області одного питання не було).
1. Чи згідні Ви з тим, щоб Конституція України закріпила федеративно-земельний устрій України.
2. Чи згідні Ви з тим, щоб Конституція України закріпила функціонування російської мови як державної в Україні поряд з українською мовою.
3. Чи згідні Ви з тим, щоб на території Донецької та Луганської областей мовою роботи, діловодства і документації, а також освіти та науки була російська мова поряд з українською.
4. Чи підтримуєте ви підписання Статуту СНД і повноправну участь України в економічному союзі та в міжпарламентській асамблеї держав СНД.
І тут усі ці питання прогнозовано були підтримані тим населенням, яке прийшло на вибори. Результати були наступні:
1. Донецька – 70,69%
2. Донецька – 87,16%, Луганська – 90,38%
3. Донецька – 88,98%, Луганська – 90,91%
4. Донецька – 88,72%, Луганська – 90,74%
Як бачимо, усі ці опитування 1994 року фактично були направлені на розділ України – тож їх можна назвати початком підтримуваного Москвою сепаратизму, який завершився 2014 року анексією АРК та Севастополя і окупацією частини Донецької та Луганської областей (які були анексовані 2022-го).
А тоді, звісна річ, Київ – ще в особі першого президента Леоніда Кравчука – не пішов на поступки проросійським регіонам і не втілив їхні вимоги у життя. "Опитування" ж 2014 року проводилися уже не в умовах українського контролю, а під дулами російських автоматів, тому і говорити про них немає жодного сенсу.
Такою була історія референдумів в Україні. Додати ж хочеться лише одне. В статті 73 Конституції України вказано – "виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України". А у статті 3 Закону України "Про всеукраїнський референдум" йдеться про те, що "не можуть бути предметом всеукраїнського референдуму питання […]спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України".