Занадто багато багажу в ньому накопичилося (скільки тих планів було – порахувати важко), занадто багато різних сторін, які не зацікавлені в припиненні бойових дій, а головне – пасажир з віп-класу вимагає все більше уваги до власної персони, а не до аналізу реальності. Бо що там аналізувати, якщо хочеться лише двох речей, але одночасно – слави і грошей. І Росія, на жаль, намагається забезпечити йому і перше, і друге. І навіть компот на трєтє.
Найближчі тижні ми побачимо перелік учасників "робочих" переговорних груп. Пр цьому буде багато чого зрозуміло – чи збирається в принципі Москва зменшити свої апетити. Поки що я дивлюсь на це скептично.
Путін тягнутиме час і принижуватиме Білий Дім, бо він зрозумів "слабинку" Трампа – і тепер продаватиме те, що саме від нього напряму залежатимуть рейтинги республіканців до Конгресу. Тому крутитиме ситуацією, як циган сонцем. Ми ще й не такі слова від Трампа почуємо, як сьогодні (що путін, мовляв, хоче процвітання України).
Найближчі місяці (можливо, до квітня) перемовини будуть хаотичними. Буде відчуття, що ми за три кроки до укладання миру – а потім гойдалки відкочуватимуться назад – і видаватиметься, що "все пропало".
Росію саму вже хитає на цих гойдалках, хоч усвідомлення цього факту досі не прийшло. Бо зʼявився шанс пограти "в Трампа". Путін досі прагне виконання своєї історичної місії, як він собі це бачить, – політичного рішення визнання Москви третім полюсом геополітичного впливу (з усіма наслідками). І він впевнений, що йому це вдасться зреалізувати уже в цьому році – дотиснути США і Європу.
Все інше для нього – тактика і деталі.
Виходячи з цього розуміння, треба не відволікатись від основного – як ніколи за ці чотири роки, треба посиленими темпами укріплятися.
Сьогодні наша сильна сторона проявляється не у стільки у переговорному процесі, а у здатності тримати оборону. Але, щоб зберігалась формула "стоїмо там, де стоїмо", потрібні сили, ресурси, люди і зброя.