Абсолютно штучний протокольний конфлікт залагоджено, Варшава у питанні підтримки України говорить одним голосом, ми повертаємося до часів, коли і президент, і премʼєр Польщі були прихильниками спільної позиції. Адже Анджей Дуда, який формально презентував той самий табір, що і Кароль Навроцький, знаходився у порозумінні і з своїм однопартійцем Матеушом Моравецьким, і з своїм опонентом Дональдом Туском.
Але насправді я б не перебільшував значення цієї зустрічі. По-перше, тому що не варто поки що перебільшувати вплив Кароля Навроцького на реальну польську політику. Можливості президента Польщі не варто порівнювати із можливостями президента України хоча б тому, що президент України є неформальним лідером поки ще існуючої парламентської більшості, а президент Польщі працює з опозиційним парламентом, який зовсім не зацікавлений у імплементації його ініціатив. І тому про реальну політику Зеленському, як і раніше, варто говорити із премʼєр-міністром Польщі.
По-друге, як би не розмовляв Навроцький із Зеленським, а політичні задачі чинного польського президента відрізняються від задач його попередника. Анджей Дуда намагався бути одним з європейських лідерів, що протистоять російській агресії – і ця позиція посилювала його вплив і у самій Польщі, і на Заході. Каролю Навроцькому насамперед треба стати політиком номер один для тих поляків, які дотримуються розмаїтих правих поглядів – від консервативних до ультраправих. Бо саме такий авторитет може зробити його головним медіатором в ситуації, якщо після наступних парламентських виборів "Право і справедливість" буде шукати підтримки у правих радикалів заради повернення до влади. Це – історичний шанс Навроцького, бо саме в цій ситуації він з ритуальної особи перетвориться на граючого політика, потрібного всім.
Але в цій ситуації Навроцький не може відштовхувати електорат Гжегожа Брауна і йому краще бути тільки трішки "проукраїнським", а навіть трішки "антиукраїнським". Електорат "Права і справедливості" це не відштовхне, а електорат Брауна – привабить. І Навроцький це чудово усвідомлює, його переконує досвід власної передвиборчої кампанії. Тому Зеленський може навіть оселитися в Бельведері – у намірах і діях Навроцького це нічого не змінить.
Тому найкраще, що варто зробити вже сьогодні – позбутися ілюзій щодо українсько-польського майбутнього. Так, обʼєктивно обидві країни і обидва народи потребують один одного, так, обʼєктивно опір України є запорукою безпеки Польщі. Але це і для Угорщини, Словаччини і Чехії обʼєктивно – і що з того? Так, обʼєктивно саме у союзі з Україною Польща стає справжнім регіональним лідером – але польському виборцеві це може бути абсолютно не важливо.
Тому насправді все буде залежати від наступних парламентських виборів. Якщо "Громадянська платформа" у коаліції з союзниками збереже владу або якщо "Праву і справедливості" вдасться повернутися до влади у союзі з поміркованими партіями, Польща залишиться найближчим партнером України, а Навроцький – протокольною постаттю у Бельведері. Але якщо у "Праві і справедливості" підуть на коаліцію з ультраправими або намагатимуться "перехопити" їхні гасла для перемоги, стосунки Польщі з Україною стануть нагадувати стосунки України з Угорщиною Орбана, а Навроцький стане лідером остаточної ревізії східної зовнішньої політики Варшави. І саме це якраз і є обʼєктивно.
Тому до такого повороту подій варто готуватися вже сьогодні, щоб усвідомити, хто стане головним партнером України в Європі в разі "зникнення" Польщі і якими будуть наслідки зовнішньополітичних змін – аж до кардинального перегляду міграційної політики. Це, звісно, не означає, що таке передчуття майбутнього потребує якихось конкретних дій, але воно потребує хоча б плану таких дій.
Хоча, це, звісно, не про Україну. Тому давайте просто знатимемо, що так може статися і будемо продовжувати працювати із польським суспільством заради нашого спільного майбутнього, а не заради нашого спільного фіаско – як вже неодноразово траплялося у українсько-польській історії поруч з Росією і може трапитися знову.
Це також цілком обʼєктивно.