Після енергетичного тероризму піде газовий, а далі мастильно-паливний, а далі промисловий, а далі знищення ключових хабів-накопичувачів, а далі торговельні потужності, а далі медична інфраструктура, а далі соціяльна, а далі культурна – і за якийсь час країна відкинеться на 2 століття назад, що і є метою терориста.
Завоювати не може – але загнати в середньовіччя може.
Паралельно з цим безконечний воєнний стан буде технологічно інструменталізуватися владою як спосіб захищати себе в першу чергу, свої посади, недоторканність, абсолютизм, безконтрольність, непідзвітність, мародерство. Вибори теж надійно проконтролюються владою, концентрованою завдяки війні.
А отже, жоден наріжний виклик по війні не має й не матиме професійної відповіді від Олімпу Трікстерів, зацікавлених у вічному двіжі. При цьому жодних потуг захистити глобальну інфраструктуру від педантичного стирання немає. Ворог що зможе – те й знищить. Куди не долетить дрон – туди поцілить кинджал, іскандер чи інша незбивна балістика.
Жодного бачення, жодного рецепту, жодної готовності переходити від міфоманії до прагматики не спостерігається. Їм чхати на блекаути міст-мільйонників і поетапне винищення інфраструктури, бо чим більше зруйнують – тим дорожчим буде кошторис освоєння коштів на відбудові.
Ніякі ведуть усе в нікуди.