Бо, по-перше, нічого нового. Практично жодної новини.
Попри анонси Такера Карлсона, "маленької переможної війни" з Венесуелою не сталося. Або (як варіант) промова про Венесуелу була написана, але в останній момент з шухляди витягнули "стару" платівку. А "воєнну" відклали. Можливо, до "після свят". Бо до Різдва ще треба встигнути відпочити, а не відкривати нові фронти (нагадаю, що Трамп обіцяв, що за його президентства жодної війни не буде).
Основний мотив – інфляція, мігранти, ціни, загальне роздратування ситуацією, але за все відповідальний уже давно призначений.
По-друге, вже навіть не смішно, коли всі прорахунки і провали списуються на Байдена. Хоча… можливо, я чогось не розумію – і МАГівці хочуть чути саме це.
Від обрання Трампа минув майже рік, і аргумент "це все попередники" дедалі гірше працює навіть для лояльної аудиторії. Час, коли можна було пояснювати будь-яку невдачу спадщиною Байдена, об’єктивно минув.
У підсумку це було звернення не до нації, а до електорату. І навіть не про майбутнє, а про виправдання теперішнього.
Україну не згадував.
Цей виступ був чим завгодно, але точно не різдвяною промовою. Більше схожий на відмашку до електоральної кампанії до Конгресу і спробою підтягнути власні рейтинги, які продовжують падіння. Розрахунок на те, що пісня про "поганого Джо" до виборів ще якось дограє, є великою ілюзією. Але хай вже розбираються самі… На нас ця внутрішня "мишина возня" глобальним чином абсолютно не впливає.