Не підтримувала, навпаки критикувала ряд його кадрових рішень.
Не погоджувалась з його ставленням і підготовкою до війни в 2019.
Не розуміла як можна вірити в замирення з Росією і їхні казки про те, що "не вторгнуться".
Не боялась прямо питати його на кількох великих зустрічах з волонтерами дуже незручні питання.
Але.
Поки Президент України буде відстоювати державну позицію на мирних переговорах – не здавати людей, території, чисельність армії.
Поки Президент буде не прогинатися під тиском інших країн, серед яких кілька наймогутніших імперій світу.
Поки він не дозволить здати росіянам те, що викуплено кров'ю сотень тисяч наших людей – я буду підтримувати цю позицію Президента.
Не політичну фігуру, а сам інститут президентства і саме таку стратегічну позицію.
Бо відстоювати державний інтерес на міжнародних переговорах – це втілювати волю всіх нас, простих громадян.
Буде ще дуже багато питань до того, як приймались ті чи інші рішення керівництвом країни. Ці питання нікуди не дінуться.
Але поки Президент, як легітимна інституція, не здає на переговорах державну позицію – треба єднатись і підтримувати сильні, суб'єктні рішення.
Рішення тримати удар, не прогинатися на шантаж ворога і "хотєлки" його союзників. Рішення, які прямо зараз визначають нашу історію.