Перед Різдвом та Новим роком заведено робити всілякі прогнози. Здебільшого ненаукові. Тож дозвольте і мені забути на хвильку про свій аналітичний бекграунд і повангувати.
Вже в першому кварталі наступного року нас дотиснуть до насправедливого та принизливого миру з Московю. Бо воювати нам майже нема ким, а з другого кварталу – ще й не буде за що. А війна – справа витратна. Колись ексмністр оборони Резніков навіть озвучував конкретну цифру – $100 млн. на день. Без західної допомоги Україні такі гроші узяти просто нема де. З поверненням Трампа в Білий дім Америка свою фінансову допомогу Українці припинила. Європейці свої давати не хочуть, а конфіскувати російські гроші бояться. А воювати за пайку, як радянці чи вʼєтнамці, українці явно не готові...
Тому весна стане для України часом важкого похмілля. Наївні романтики нарешті прозріють, що світ тримається на прагматичних інтересах, а не ідеалістичних цінностях. Що вчорашні союзники, що обіцяли "will stand with Ukraine as long as it takes", швидко перетворюється на "брокерів" мирної угоди коштом слабшого, з ресурсів якого вони не проти поживитись. Героїчні військові, повернувшись з фронту, раптом пересвідчаться в тому, що вони вже підозрювали: в тилу вони нікому не потрібні, можливо окрім їхніх родин та найближчих друзів.
На певний час покидьки, що розбагатіли на війні і насолоджувались життям, поки інші гинули у шанцях, виявляться хазяями життя, у яких буде влада та гроші. Для усіляких чаклунів, гадалок, екстрасенсів, колдунів та інших шахраїв настане зоряний час, бо люди будуть зубожілі, зневірені, дезорієнтовані і втратять ґрунт під ногами. Кричуща бідність сусідитиме з зухвалим багатством. Криміналітет розквітне так, що лихі 90-ті здадуться любительським боксом проти боїв без правил.
Російській мові, російській культурі та російській церкві в Україні повернуть статус та можливості. А росіяни – щедре фінансування. Клепки прийняти історію такою, якою вона була, і почати претендувати на частину імперської та радянської спадщини як співтворці і імперії, і СРСР в українських компрадорських еліт звичайно не вистачить. І тому мова й віра знову стануть червоною ганчіркою для щирих, але недалеких націонал-патріотів.
Хвиля за хвилею Україну затоплюватиме ресентимент. Колективне несвідоме почне шукати офірних цапів, винних у поразці. Замість покаяння та роботи над помилками, вся енергія почне спрямовуватись на пошук внутрішнього ворога.
Ветерани почнуть гуртуватись у організовані кримінальні спільноти. Спочатку вони братимуть гроші у нових багатіїв і платитимуть правоохоронцям за "дах". Потім той чи той харизматичний ветеран вирішить, що це несправедливо, що він та його побратими харчуються з рук якогось олігарха, що розбагатів на війні. Він запалить сірник популістської ідеології, який впаде на підготовлений, рясно змащений ресентиментом, ґрунт розʼятрених несправедливістю ран та кривд. Після знищення конкурентів, цей чоловік проголосить себе "провідником українського народу"...
На цьому історія Веймарської України завершиться. Що буде далі – то окрема історія.