Російські чиновники, які останніми тижнями коментують миротворчі зусилля адміністрації Дональда Трампа, не забувають підкреслити, що російсько-американський діалог з приводу умов завершення російсько-української війни має відповідати "духу Анкоріджа". Але як це?
На перший погляд, це виглядає дивно. Адже під час американсько-російського саміту на Алясці не вдалося досягти жодних домовленостей, він навіть завершився завчасно… Так, Дональд Трамп згодом намагався кваліфікувати свою зустріч з Путіним як успіх, але, здається, крім нього у Сполучених Штатах так не вважав взагалі ніхто. Ну і жодної конкретики цього успіху Трамп ніколи не демонстрував. Тоді який такий дух?
Разом з тим росіяни мають рацію. Саме тоді відбувся реальний злам в американській позиції.
Якщо до побачення з Путіним Трамп все ж таки обстоював ідею припинення вогню з подальшим мирним процесом, після Аляски він майже остаточно затвердився на ідеї підписання мирної угоди – тобто перемовин під час війни. А це саме путінська ідея
Путін продовжує розраховувати за допомогою мирних перемовин і демонстрації власної миролюбності "купувати час" для продовження війни на винищення і окупації нових українських земель. Тому мирний план Трампа влаштовує російського президента не змістом, а самим фактом свого існування. Самою логікою, що спочатку потрібно домовитися про мир — а припинення вогню має стати частиною цих домовленостей.
Тому що в цій логіці "човникова дипломатія" трампівських посланців може займати скільки завгодно часу, тривалі перемовини то з росіянами, то з українцями можуть відбуватися місяцями – а війна буде продовжуватися. Так, можна сказати, що Трамп якраз зацікавлений в тому, щоб війна завершилася якнайшвидше – хоча б з точки зору можливості отримати омріяну Нобелівку. Але якщо Путін не збирається домовлятися швидко, Трамп просто змушений буде погодитися з його темпами. Американський президент після чергового кавалерійського маршу в бік мирного врегулювання вже знову визнав, що ніяких остаточних термінів у нього немає. Хіба це не те, чого добивається Путін?
І коли ми починаємо обговорювати деталі мирного плану, зміни до нього, "справедливий" чи "несправедливий" зміст тих чи інших статей ймовірної угоди, ми насправді потрапляємо в чергову путінську пастку.
Перемовини про мир під час бойових дій – це не перемовини, а тиск агресора на жертву і затягування часу у сподіванні запобігти новим санкціям. І здається, Трамп це чудово зрозумів від самого початку й саме тому пропонував Путіну припинення вогню. Чому ж американський президент змінив свій підхід?
Можливо, тому що вирішив, що примусити Путіна швидко зупинити вогонь йому все одно не вдасться – а якщо він погодиться на мирні перемовини, тобто піде назустріч російському президенту – тоді і зʼявиться шанс і припинити вогонь, і завершити війну. Заразом.
Але Трамп недооцінює Путіна. Для російського президента будь-який крок назустріч і є поразкою опонента, якого тепер потрібно тільки дотиснути. І тепер Путін не тільки тягне час, але й переодягається у військовий однострій і погрожує "війною до останнього українця" чи навіть готовністю війни в Європі. Так, раніше російський президент не робив таких зухвалих заяв, але раніше і американський президент не йшов йому назустріч у самій послідовності кроків у процесі завершення війни.
Ось це насправді і є "дух Анкоріджа".