Не просто порожній – він настільки ущербний, що потребує повсякчасного самоствердження через приниження та цькування інших. Це не імперія, бо імперії щиро вірили у свою цивілізаційну місію – це чорнильна пляма на мапі, яка розповзається по ній без жодної місії і сенсу, бо така її природа. Росія – не імперія, це симулякр імперії. І тому вона така брутальна, ресентиментна та скажена. Бо претендує бути тим, ким за своєю природою не є...
Але саме цим росія й небезпечна. Як чорна діра, вона всмоктує, плюндрує й анигілює все, що ладна проковтнути. І тому щоби зупинити розповзання цієї плями, цієї чорної діри, потрібний суб’єкт, який є (а не здається) посутнісною альтернативою росії. Хтось справжній. І по справжньому інший. Той, хто по справжньому любить. По справжньому вмирає. По справжньому живе. Живе, а не лицедіє...
І знаєте, хто є посутнісною альтернативою Путіну та його режиму? Символами справжності? Римська республіка та її двічі диктатор Цинциннат. Щоб якщо не перемогти, то бодай зупинити орду, нам потрібні громадяни – співвласники своєї республіки (спільної справи) та еліти, для яких влада – це служіння громаді (не державі, а саме громаді співгромадян), а не спосіб перерозподілити активи та потоки на власну користь.
Не даремно, Джорджа Вашингтона американці вважали сучасним Цинциннатом – людиною, яка воліла провести своє життя у своєму маєтку в Олександрії на березі Потомака, але задля служіння громаді погодилася спочатку очолити Континентальну армію, а потім – стати перешим президентом США. Всі, хто читав Farewell Letter Вашингтона можуть уявити, яка прірва лежить між внутрішнім світом цього аристократа і темними загумінками душ наших президентів, які вростали дупою у крісло на Банковій...
Не даремно, в США є велике (з населенням більше 300 тисяч) місто Цинцинатті, назване на честь ордена Цинцинната – спільноти лицарів, які виграли Війну за незалежність США, заклали підвалини нового союзу і сповідували республіканські ідеали. Першим очільником ордену, як не важко здогадатися, був Джордж Вашингтон.
В Україні є кілька (далеко не центральних) республіканських вулиць – до речі, жодної у столиці. На жаль, жодного топоніму, пов’язаного з Цинциннатом, в нашій країні досі немає. Більшість українців навіть не підозрює, що це за один. При тому, що Україна значно ближча до Риму за США. І за своїм ДНК безумовно є республіканською країною.
Але місцевий плебс (який так не любив патрицій Цинциннат) досі шукає "месію", на якого радо перекладе відповідальність за майбутнє України. Плекає мрії про хорошого "електорального царя". Рятівника-генерала. І не хоче вірити голосу, що волає у пустелі: не переможемо ми орду доти, доки не перетворимо Україну на справжню Res Publica, і поки не знайдемо, не впізнаємо свого Вашингтона-Цинцинната, аби ублагати його закласти нові рамки нашої державності, які відповідатимуть нашому ДНК...
А дождемось таки колись?...