Наближається момент, коли нинішня політична криза може перерости у повномасштабний виклик країні.
Аналізуючи 2022-й, можна констатувати: був момент, коли в перші місяці війни Зеленському і його команді вдалось обʼєднати в одне ціле суспільство-Офіс-Раду-Кабмін.
Але вже за кілька місяців після успішного контрнаступу інтереси дійових гравців почали мати різночитання. ОП знову дістав батога для депутатів, а ті, хто опинились ближче до бюджетів, почали шити собі додаткові кишені. В 24-му почали готувались до виборів і одночасно до самітів миру. З того часу чергувались тактичні помилки – одна за одною – як на зовнішньому, так і на внутрішньому треку.
Відчуття тривоги минуло, а з ним прийшло відчуття самовпевненості і вседозволеності. На цьому тлі "політичні тварини" нагулюють апетити і ділять зони впливу, замість того, щоб ділити з суспільством, як обіцяли, піт, кров і сльози.
Хапачі на третьому році війни несподівано стали новою елітою, а нові олігархи, вирощені на оборонці, енергетиці, митниці і охороні здоровʼя – власниками котеджів від "Династії". Нас ще вразить після усіх цих опублікованих плівок кількість "піджаків", які сьогодні носять чужі активи, переписані під тиском силовиків. Нас, впевнений, здивує, чого ще "не знав Зеленський".
І якщо правда, що багато речей президент сприймає інтуїтивно, то це саме той момент, коли треба займатися не косметикою, а рушити свої стіни і йти до людей.
Можливо, це зараз єдиний шанс, який спрацює, аби країна не впала одночасно в хаос і апатію.
Пане президенте, варто поговорити з дорослими!
Останні кілька днів з відрядженнями і підписаннями угод нагадують більше втечу від важких рішень, ніж бажання сприйняти цей (в тому числі і особистий) виклик.
Але говорити треба! Як колись, "почути кожного" (хоч, можливо, тут і невдалий приклад, але технологічно правильний). Що це буде за формат розмови - не так важливо.
Можливо, варто розглядати формат національного круглого столу. Який не буде.
Ні, не "погоджувальна рада", не "уряд національної єдності" (це могло бути ще актуальним півтора роки тому, але не зараз), а реально зібрання старійшин – тих, хто хоч щось тямить і кому ще можна довіряти.
Хто там має бути?
1. Колишні президенти.
Не тому, що вони святі. А тому що хоч хтось повинен нагадати нинішній "еліті", що держава – це не телеграм-канал і не "комунікаційна стратегія".
2. Моральні авторитети.
Поки вони не вимерли як клас. Хоч би кілька людей, яких не купиш ані посадами, ані орденами "за заслуги перед телевізором".
3. Колишні прем’єри та міністри (крім тих, хто працював при Януковичу).
Тут потрібні люди, які знають, що таке реальна економіка, а не лише "переможні цифри у звітах".
4. Великий бізнес, який реально вкладається в перемогу та ефективні керівники держпідприємств за всі роки незалежності. Не редактори власного іміджу, а ті, хто справді тягне на собі частину оборони та економіки.
5. Носії інституційної пам’яті.
Політики, які розуміють, як працюють інституції, і що державу не можна будувати виключно на креативних роликах.
6. І – звичайно – військові. Ті, на кому утримувався фронт з 2014-го.
Без них цей стіл буде неповним і виглядати як чергова політична дискусія для внутрішнього користування. Від Муженка до Залужного, від Сирського до Білецького…
* * *
Такий круглий стіл міг би стати тимчасовим "центром здорового глузду" в країні. Заходом, на якому здатні будуть випрацювати маніфест національної єдності (без однойменного уряду).
Така площадка могла б змусити владу вслухатися (якщо в ці дні по-справжньому визріло таке бажання), а суспільство отримало б сигнал про дійсно оновлений суспільний договір, який працюватиме до завершення гострої фази війни.
В цьому договорі має бути найголовніше – інструменти нашої здатності вистояти. Від справедливих ротацій на фронті до наведення ладу з мобілізацією, від контролю за державними фінансами до швидких і дієвих виявлень тих, хто хоче нажитися на війні. І повірте, після такої програми усім знайдеться робота – і громадянському сектору, і державному, і бізнесу, правоохоронцям. Останнім тоді не буде часу "доїти" підприємців і воювати один з одним…
Але для початку президент мав би зустрітися хоча з лідерами фракцій. Бо зараз перезапуск усіх процесів, як би не парадоксально, треба очікувати від парламенту. Там все ще є, з ким розмовляти.
Час говорити. Час говорити по-дорослому.