Зеленський звик саме до такої конфігурації: поточно-оперативне лайно навідмаш спихати на праву руку, а всі аплодисментні позитиви-вершки споживати самому, як і годиться майстрові сцени, який навряд чи в справи глибоко занурювався, вивчав деталі, нюансами цікавився, півтони досліджував, рутину відстежував, стратегію малював. Що підсунули – з умним видом прочитав. Що під час вечірньої гри в настільний теніс по-простецькому розжували – те й засвоїв. У що посвятили – в тому й імпровізував. Чим підмастили – на тому й виїжджав.
Парне правління (правління рівнозначних двох) базувалося саме на цій схемі: ніким не обраний і нікому не підзвітний глава офісу саме тому й розрісся до антиконституційного альтернативного центру влади – бо, м'яко кажучи, не дуже компетентний цар по-іншому і не вигреб би.
Нову модель – правильну, інституційно вирівняну, збалансовану, конституційну – цар не може породити, як би не старався. Його схиблена візія держуправління базується на наявності безвідмовного рішали-глиби, який закриває всю підводну рутину, поки номінальний капітан засмагає на палубі під шезлонгом.
Звільнення прізвища Єр нічого не дасть. Треба до фундаменту знести саму модель делегування влади перевіреним дружбанам на підставі тісної людської дружби-довіри-закадичності. Цар на це навряд чи спроможний в силу своєї органіки. Надто комфортно йому було під покровом Алі-Баби, який знав таємницю чарівної печери, де розбійники ховають свої скарби.
Читайте також: Міндічгейт: як він позначиться на війні та чи стане початком кінця для Зеленського