Коли влада втрачає народну підтримку, але не хоче іти, вона використовує закон, правоохоронні органи, прокуратуру і суди для приборкування тих, хто виступає проти влади. Якщо і цього недостатньо, влада використовує силу.
Але в якісь момент влада залишається без народної підтримки, без закону і без сили. Проте продовжує вести себе так само зухвало, не розуміючи що все вже скінчилось.
З печерських пагорбів, можливо, ситуація здається не такою вже поганою: народа там ніхто не бачить, оточення співає осану, телемарафон викривляє дійсність, правоохоронці нібито виконують накази, космонавти сидять напоготові в казармах.
І тому вони, які давно втратили берега, вважають, що достатньо тут натиснути, тут навпаки послабити, поїхати на фронт, запустити "фламінго", зробити відосік, запровадити санкції, відмежуватися, нагадати про війну, полякати путіним, призвати до єдності, – і все буде як завжди. А там і нові вибори.
Але не буде.
Країна потребує змін, модернізації, війну ми програємо і потрібні рішучі шаги для виправлення ситуації, а народ більше не хоче чути брехні.
Класична революційна ситуація, коли верхи не можуть, а низи не хочуть.
Але, здається, верхи про це не знають, і знати не хочуть, перебуваючи в своєї мильної бульбашці.
Вони звикли жити на сцені, в своєму серіалі, не розуміючи, що життя змінилося, і це кіно вже нікому не цікаво.
Найкраще, що вони могли б зараз зробити, якби прокинулися:
Все інше українці зроблять самі. Вони і це самі зроблять, ба більше, якщо влада не почує.
Бо час змін настав.