Для ремарки. Після 24 лютого я повністю переключився на зовнішню політику. Бо у країні, що воює, внутрішня політика фактично вмерла. Все, що ми зараз бачимо – це не стратегія, а хаотичний жабогадюкінг із загляданням в очі першій особі та зачисткою електорального поля. Іноді настільки передбачувано, що аж нецікаво.
Зовнішня політика – інша річ. Це не просто дипломатія. Це постійне змагання за смисли, вплив і позиції. Це простір, де кожна помилка має ціну, яка часто стає очевидною надто пізно.
І от саме в цьому контексті варто прочитати сьогоднішній (10 листопада, – прим.ред.) матеріал Валерія Залужного у New York Post. Генерал чітко формулює, що російська дипломатія – це продовження радянської школи маніпуляцій імені Громико. Вона збудована на тактиці інформаційного захаращення, де мета – не знайти рішення, а втопити співрозмовника в хаосі, де правда втрачає сенс, а моральна ясність зникає. Це не переговори, а постановка, яка має затягувати час і знімати відповідальність.
"Спадкоємність радянської школи переговорів – від Андрія Громико до Сергія Лаврова – означає, що на кожні переговори вони приїжджають із багажем тек, щоби перетворити дискусію на театральне шоу: спершу наїзди, потім дезінформація, потім – умовна розмова за сценарієм", – пише Залужний.
Це дуже влучно пояснює: система працює не на пошук правди чи конструктиву, а на створення хаосу й затягування, на відстрочку відповідальності.
А тепер – до болючого. А що натомість запропонувала Україна?
Після приходу Зеленського до влади українську дипломатію було практично обнулено. Не один посол розповідав мені в приватних розмовах, що їхню роль звели до логістів. Не один – що їх виставляли за двері під час перемовин. МЗС перетворилося на департамент Банкової. А без прямого доступу до Єрмака твоя ефективність зводиться до нуля – і це чудово розуміють за кордоном.
Систему зачистили від професіоналів, а молодші кадри ростуть у атмосфері страху, а не відповідальності. Посли в ключові країни не призначалися роками. Ті, хто проходив співбесіди, чекали на відрядження по 7–8 місяців. У посольствах просто зупинялася робота. Але й це ще не найгірше.
У 2022-му, коли формувалися делегації на переговори з росіянами – усе відбувалося хаотично. Без структури, без аналізу. Тим часом росіяни щоразу приїздили І кожного разу, що до Білорусі, що до Туреччини росіяни їхали з течками на кожного члена делегації з пропрацьованими файлами. З розумінням, як можна затягувати співбесідника в переговори і проводити з ним "рукостискання" (запитайте у Давида Арахамії). Бо в них – стара (але, як показує досвід, не така вже й неефективна) система і школа. У нас – імпровізація.
Так, росіяни працюють як спецслужба. Їхня дипломатія – це частина гібридної війни. Не вірите? Згадайте, як Лавров коментує Бучу. Йому кажуть: цивільні вбиті. А він: "постановка англосаксів". І все – аудиторія отримала альтернативну лінію наративу, яка починає жити своїм життям. І це – лише один із тисяч прикладів.
Росіяни давно усвідомили: чим більше накидати лжеісторій (бідний-бідний Віткофф), тим менше у переговірника залишається часу на швидку реакцію і критичне сприйняття. Чи ви справді думаєте, що розповіді путіна про Рюриковичів – це переконання, а не спецоперація?
У мене нема жодного сумніву.
Якщо Україна хоче бути сильною, їй потрібна доросла дипломатія. І не така, що виконує волю одного центру, а така, що вибудовує національні інтереси. Потрібні люди зі знанням, досвідом, розумінням, а не просто з доступом до телефона (бо, кажуть, президент досі достеменно не розібрався, які операції має проводити СЗР, а які – контррозрідка та ГУР).
Бо якщо ви вже вирішили побудувати нову систему – без "старих облич" – то зробіть її ефективною. Залужний абсолютно правий: на перемовинах не жартами виграють. Там працюють холодний розрахунок, підготовка, витримка.
І якщо ми не усвідомимо цей діагноз – нас будуть перегравати. Знову і знову.