Дональд Трамп, його публічна і непублічна риторика, зокрема щодо можливості зупинки російсько-української війни загалом і ставлення конкретно до кожного з учасників цього військового конфлікту, уже стали справжньою притчею во язицех. Почалося все із "завершення війни за 24 години" і дійшло аж до провального – принаймні, таким є консолідована аналітична думка, – саміту на Алясці.
"Томагавки" і "паперовий тигр"
Але в останні дні позиція керівництва Сполучених Штатів Америки в російсько-українському питанні відчутно змінилася, схилившись на український бік. Дональд Трамп раптово заговорив про те, чого від нього взагалі ніхто не очікував. Мова не про те, що він перестав довіряти Путіну, до того ж, він це офіційно і не заявив, знову взявши часову паузу – а про кордони України. Ті самі, 1991 року, про які уже навіть в нашій країні мало хто згадує, фактично погодившись на те, що війна, принаймні її нинішня гаряча фаза, може і має зупинитися по актуальній лінії фронту.
Але це в Україні – а у Трампа свої власні думки в голові. І згідно з ними він почав називати Росію "паперовим тигром", тобто відверто принижувати маскулінний путінський режим, який боїться не стільки погроз, скільки висміювань.
Ба більше, далі пішла мова навіть про "Томагавки" для України. Звісно ж, тут американський президент не став бігти поперед батька в пекло, а дипломатично заявив у відповідь на запитання журналістів, причому не сам, а через членів свого кабінету – зокрема, віцепрезидента Венса, – що це питання розглядається і пропрацьовується.
Путіна залякують
Виникає логічне запитання – що ж сталося такого, що змінило настрої у Білому домі, чому Трамп і Венс (який теж зробив кілька, скажемо так, антиросійських заяв) знову різко крутонули зовнішньополітичне кермо Сполучених Штатів?
І найголовніше для нас із вами запитання – чого ж нам чекати? Все-таки якогось перемир’я чи посилення війни, ескалації та всього іншого, аж до можливої ядерної загрози? Звісно, зважаючи на увесь трампівський бекграунд, знайти однозначну відповідь на запитання "що чекає на Україну та війну" неможливо, але можна висловити більш-менш підтверджену фактажем гіпотезу.
Для початку зазначимо, що історія з "Томагавками", скоріш за все, є лише спробою налякати Путіна і компанію. Принаймні, поки що лише спробою. Логіка тут, між іншим, залізобетонна. Україна в останні тижні продемонструвала, що може навіть за тих скромних можливостей, які має зараз, завдавати російській економіці та інфраструктурі досить серйозних ударів. Проблеми з бензином – які є наслідком українських атак по системі НПЗ та інших нафтопереробних об’єктах – охоплюють усе більше регіонів країни-агресора.
Наприкінці вересня у прикордонному Білгороді стався натуральний блекаут, який налякав росіян не стільки самим своїм фактом – скільки натяком на те, що українці теж "можуть повторити". А попереду – той самий "опалювальний період", під час якого вимкнення світла може обернутися (і обов’язково обернеться) дуже серйозними проблемами.
Наслідки для Росії
Тема "Томагавків" має посилити враження від цих ударів. Принаймні, таким виглядає план – завдати болісних ударів тим, що є, і натякнути, що можуть бути значно більш руйнівні атаки. Причому вони реально можуть бути. Хоча б тому, що уся американська зброя проходила ці стадії – спочатку "ні, нізащо", потім припущення, обговорення, дискусія щодо термінів і зрештою поява в Україні. Так було з "Хаймарсами", "Абрамсами" і "Бредлі", врешті-решт з літаками F-16.
То чому б на озброєнні ЗСУ не з’явитися і ракетам "Томагавк"? А такі ракети – це уже принципово нова ситуація. Хоча б через їхню дальність, яка в новіших зразків перевищує півтори тисячі кілометрів. Це ж, у свою чергу, означає справжню катастрофу для путінського режиму. Бо українські дрони уже продемонстрували, що долетіти аж до удару – це зовсім не неможливе завдання, бо системи протиповітряної оборони всередині Росії фактично не існує.
Але бойова частина однієї ракети – це значно більше, ніж може донести до місця удару дрон. Тобто наслідки атак по усе тих же нафтопереробних заводах чи об’єктах енергетичної інфраструктури (так, у гру під назвою "Блекаут", як показав Білгород, можна грати удвох) стануть значно важчими. Саме на це і натякає тема "обговорення можливої передачі Україні "Томагавків".
Кремль безсилий
Що може протиставити цьому Путін? Фактично – нічого. Крім тактичної ядерної зброї, яку він, по-перше, не використає (тут уже не тільки Трамп, а і Сі буде проти, а очільників двох наддержав він не зможе не послухати), а по-друге вона нічого не змінить у війні.
Збільшити кількість повітряних ударів по Україні? На четвертому році повномасштабки уже всі зрозуміли, що Росія не чекає якихось дат, а просто б’є тоді, коли готова це зробити. І те, що таких атак стає усе менше – означає, що у країни-агресора просто немає ресурсів на те, щоб завдавати удари частіше.
Збільшити кількість атак на землі? Тут також проблеми. Бо людей стає все менше і менше. І грошей на їхнє вербування – теж. Федеральний бюджет-2026 незалежні російські експерти уже прямо називають катастрофою, через кілька місяців про це говоритимуть західні ЗМІ, а ще через певний проміжок часу це визнає і російська влада.
Чи піде Путін на нову мобілізацію? Можливо. Але це лише пришвидшить катастрофу всередині самої Росії – хоч, можливо, на деякий час і продовжить наступ на фронті, дозволивши захопити ще десяток українських сіл.
Найреалістичніше майбутнє
Але найімовірнішим є варіант, коли російська армія просто продовжить діяти так, як діє зараз – фактично не відреагувавши на посилення українських ударів жодним чином. А ті, назвемо їх так, планові масовані ракетно-дронові атаки, які будуть здійснені, подаватимуть російському населенню саме як "помсту за".
Тож як такої ескалації українцям навряд чи варто чекати. І боятися її не треба – це вже не до українців, а до Заходу, зокрема до Сполучених Штатів. А от передача Україні і використання нею американських ракет можуть у найшвидші терміни добити російську економіку і якщо не змусити Путіна зупинитися – це, можливо, не вдасться зробити навіть ядерним ударом по Москві, – то принаймні зупинить росіян просто за фактом. Бо вони не зможуть і найняти нових контрактників, ні довезти їх та зброю на фронт.
Звісно, це означатиме і те, що Україна, на жаль, втратить якусь частину як військових, так і цивільних. Але, як показала окупація, ці втрати так чи інакше будуть. З Росією інакше не буває. Та якщо у відповідь ЗСУ доб’ють економіку країни-агресора, зупинивши наступ отаким от чином – це буде не найгірший варіант завершення війни. Принаймні, в тих умовах, які склалися після 3,5 років повномасштабки.