Після Аляски Дональд Трамп повернувся до столиці, де прийняв більш ніж поважну делегацію – президента України Володимира Зеленського і цілу низку європейських лідерів (очільників трьох основних країн ЄС – Фрідріха Мерца, Емануеля Макрона, Джорджу Мелоні, генсека НАТО, очільницю Єврокомісії).
Звісна річ, цей візит одночасно був і реакцією на приліт Путіна в Анкоридж, і подальшими спробами схилити непрогнозованого американського лідера на бік демократичної частини Євразії. Та чи вдалося європейцям перетягнути Трампа на світлу сторону сили? І що чекає на Україну після цього візиту президента?
Костюм Зеленського. Частина друга
Почнемо з того, чим для багатьох запам’яталася попередня зустріч Трампа із Зеленським – з костюму. Президент України цього разу був вдягнутий офіціальніше, тож отримав заслужені компліменти як від самого Трампа, так і від того самого журналіста, який минулого разу роздмухав скандал навколо одягу українського очільника.
Тут можна говорити про два моменти цієї історії. По-перше, скоріш за все, уся ця історія із костюмом під час нинішнього візиту була "домашньою заготовкою", причому з обох сторін. По-друге, "заготовка" ця була потрібна для демонстрації покращення взаємин між Трампом і Зеленським, та й взагалі про зміну ставлення Білого дому до України.
Попри усю награність ситуації, цей елемент зустрічі був відіграний на "відмінно". Хоча, як відомо, значно краще продається негатив, тому історію із килимовою доріжкою для Путіна костюм Зеленського, точніше, реакція американців на нього, перебити навряд чи зумів. Втім, цього у Вашингтоні навряд чи всерйоз хотіли досягти – а продемонструвати позитив і конструктив цим кроком вони зуміли. Тож поставимо в цьому розділі галочку "виконано" і йдемо далі.
Мапа у Вашингтоні, невдача на Донбасі
А далі – були уже реальні перемовини Трампа із, по суті, об’єднаною Європою. Оскільки питання безпеки України нині – це і питання безпеки усього Євросоюзу. Про це представники ЄС говорять уже прямо, але, зважаючи на вплив США на світові процеси, Трампу так чи інакше доводиться займатися і цією темою.
Попри побоювання українців, що президент США запросив українського колегу для того, аби продавити його на предмет погодження із вимогами Володимира Путіна, цього не відбулося. І насправді не могло відбутися. Цілком очевидно, що Україна не віддасть без бою свої території – хоча б тому, що бачить безсилля Росії у спробі їхнього захоплення. Ліквідація донбаського (недо)прориву російських військ, який міг стати подарунком Путіну під зустріч на Алясці, продемонструвала, що у окупаційної армії немає чи то ресурсу, чи то розуму – а радше обох цих елементів – для успішних операцій. А, значить, немає жодного практичного сенсу в тому, щоб іти на поступки Кремлю.
Імовірно, це зрозумів і Трамп. Збіг чи ні – але саме під зустріч у Вашингтоні західні ЗМІ раптом вирішили нагадати світу про те, що з листопада 2022 року російська армія окупувала менше 1% української території. І це при тому, що втрати окупантів постійно зростали і досягли просто неймовірно катастрофічних показників у нинішньому році. А на зустрічі лідерів західного світу всі побачили мапу України з нанесеними на неї окупованими територіями – що також, скоріш за все, мало ілюструвати відверто невдалі дії "другої армії світу" під час трьох років "війни на виснаження".
Трампові мирні ініціативи – чому вони (поки що) не спрацюють в Україні
Таким чином, навіть якби господар Білого дому і хотів прогнути Зеленського на капітуляцію – йому з різних сторін пояснили, чому це нереально. Схоже, Дональд Трамп з цим погодився. Бо загалом тональність зустрічі була досить спокійною, доброзичливою і точно не антиукраїнською, як у березні. Так, президент США не згадував про "відсутність карт" в України, хоча з того часу ситуація не особливо і змінилася.
Навіщо ж тоді була потрібна ця зустріч? Зеленському і європейцям – продемонструвати єдність у протидії Росії (і США). Трампу – продемонструвати, що він продовжує працювати на мирному напрямку російсько-української війни. Звісно, погляди на цей напрямок у різних сторін різні – що виявилося у ставленні до зупинення війни. Американський лідер раптом вирішив, що варто зайнятися не зупинкою бойових дій як такою, а відразу мирною угодою. Аргумент, щоправда, він тут знайшов не дуже вдалий – згадавши "шість воєн, які він зупинив" відразу мирними угодами.
Аргумент цей не дуже вдалий, бо, скажімо, Індія і Пакистан і самі, без Трампа були готові зупинитися – точніше, не були готові воювати. А Азербайджан і Вірменія взагалі припинили бойові дії кілька років тому. У таких ситуаціях, звісна річ, можна було переходити відразу до мирних угод. Росія ж, чи то пак Путін, поки що не збирається зупинятися.
Два головні підсумки понеділка у Білому домі
А це значить, що головними підсумками понеділкової зустрічі є два моменти. Перший – тиску на Україну не буде, принаймні, у форматі "погоджуйся на усе, що хоче Путін". Другий – зброя для України, нехай і у новому форматі, за гроші європейців, буде надходити. А це головне. Бо тільки зброя зупинила Росію на Чорному морі, фактично знищивши тамтешній флот окупантів. Тільки зброя змусила Путіна ротом свого васала Лукашенка заявити про потрібність йому "повітряного перемир’я".
Тож саме зброя зупинить Росію і на землі. Зброя – і економічні негаразди у самій Росії. А там ситуація погіршилася настільки, що вже влада почала визнавати критичність ситуації. А незалежні експерти взагалі прогнозують на осінь 2025-го хвилю банкротств і обвал економіки. На темі ж розкуркулювання лояльних бізнесменів та олігархів другого ешелону – довго не протягнеш. Та і реакція може бути відповідна – принаймні, від тих, кого поки що не чіпають, але в планах розглядають.
Недаремно ж дехто із російських аналітиків вважає, що Путін полетів на Аляску саме тому, що його оточення хоче цих перемовин і врешті-решт зупинки війни. Самому Путіну це не потрібно, але не зважати на реальну ситуацію в країні та елітах він уже не може. Тож такі відтягування зупинки війни – без серйозного тиску на Україну – нам навіть більше на користь, чи на шкоду.