Головна подія тижня, яку медіашум і завищені очікування перетворили на головну подію мало не року (чи взагалі чотириріччя повномасштабної війни), закінчилася. Саме час поговорити про те, чим вона закінчилася, що отримав світ, що отримала кожна із трьох сторін – так-так, трьох, бо Україна так чи інакше була присутньою на цій зустрічі, хоча б і своїми прапорами, з якими люди вийшли на акцію протесту в Анкориджі, що взагалі ми побачили.
Реальні результати зустрічі
Відразу відзначимо, що у нинішньому світі постправди і медійних технологій важливо розрізняти реальні події, реальні результати із віртуальними. Тож почнемо з реальних. Отже, чим завершилася зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці?
По-перше, президенти не зустрічалися з пресою після переговорів. Точніше, зустріч була, але лише у форматі "вийшли, сказали, що хотіли, пішли". Таке собі veni, vidi, vici, тільки у дещо іншому форматі – "прийшов, побачив і утік". Путін додому, Трамп – до лояльного йому телеведучого із телеканалу Fox.
По-друге, не відбувся запланований ланч, судячи з усього, з ініціативи американської сторони. Що, разом із відсутністю повноцінної пресконференції, може свідчити лише про те, що нічим конструктивним, як люблять говорити, проривним, словом, жодним успіхом ця зустріч не закінчилася.
Втім – хіба когось це здивувало? Аж ніяк. Тільки медіаперсонажі, які зробили і продовжують робити собі ім’я та капітал на клікбейті (яким би він не був з точки зору формату і смислу), годували суспільства заявами, що війна припиниться, ось-ось уже припиняється і т. ін. Усі притомні аналітики чудово розуміли, що, попри будь-які заяви, воєнні дії прямо після завершення пресконференції не зупиняться, ба більше – немає жодних передумов, перш за все в голові у Путіна, який керується саме цим фактором, а не реальною ситуацією, для того, аби зупиняти війну.
Власне, так і сталося. Тобто – не сталося нічого, нічого такого, що могло б свідчити про якісь реальні домовленості. В реальному світі зустріч Трампа і Путіна принесла лише один результат – відкладення чергових санкцій США. І, схоже, це єдиний результат, на який справді розраховував російський диктатор.
Звісно, для цього йому довелося так чи інакше прогнутися, прилетіти на ворожу територію, що обурило його імперськи налаштованих підданих, які перед зустріччю розкритикували її. Але вони ж після Аляски мали повне право тріумфувати. Бо, крім реальних, є ще і віртуальні результати зустрічі.
Медійна поразка українців
І тут треба відзначити не стільки перемогу Росії, а вона так чи інакше тут присутня, скільки поразку України і українців. Поразку, у якій українці завдали самі собі. Ця поразка – це наслідок тривалого занурення українського суспільства у безкінечний океан Зради, коли мозок автоматично у будь-якій ситуації починає шукати собі причини для негативу. А якщо ще й цьому хтось допомагає…
Одним із найяскравіших прикладів є риторика одного із відомих медіаперсонажів, який вів на своєму каналі практично онлайн зустрічі – ось у такому форматі. Як бачите, дуже легко перетворити технічний, робочий момент на "факт" приниження американської армії, що українські соцмережі блискуче підхопили і рознесли так, що до ранку над Україною вже стояв натуральний плач Ярославни.
Звісно, російські пропагандисти і соцмережеві маніпулятори теж старалися у цьому напрямку – наприклад, акцентуючи увагу (і своїх читачів, і українців, які, знаючи російську мову, залюбки споживають контент країни-агресора) на тому, що Путін на одному із фото сидить у "домінантній позі", широко розставивши ноги. Про що ця поза може говорити? Ні про що. Точно так же, як і інший кадр, в якому Трамп "тикає пальцем в груди" Путіну.
Але – другий кадр українці фактично не помітили, а "домінантну позу" Путіна і особливо розстелення килимової доріжки перетворили чи не на головну подію усієї зустрічі. Отак і формується медійний результат події, результат, якого насправді, в реальності не існує – але в головах сотень тисяч, мільйонів людей він замінює реальні підсумки. Для когось – як для росіян – це тріумф, для інших – для українців – це провал. Тріумф і результат, які, повторюся, є тільки у їхніх головах.
Навіщо Путіну "території"?
На Заході, особливо у медіа, які за час повномасштабної війни себе більш ніж упевнено дискредитували, гуляли інші теми, між іншим, цього разу з реальним бекграундом – бо їх озвучували не якісь там анонімні джерела (яких, можливо, і не існує в реальному світі), а сам Дональд Трамп.
Так, в інтерв’ю Fox News він згадав про те, що існують певні домовленості, ведучий уточнив, чи йдеться про обмін територіями, на що американський президент відповів ствердно. Скажемо так, з нього витягнули це підтвердження, що може нічого і не означати. Хоча насправді це і так не означає нічого.
Бо тільки дуже далека від реалій російсько-української війни людина може вважати, що Путіну навіщось потрібен "обмін територіями". Що Путін взагалі затіяв усю цю війну для того, аби захопити якісь "території" України, а не взяти під контроль усю нашу країну. Якби це було справді так, то він би міг завтра зупинитися там, де проходить лінія бойового зіткнення, заявити, що це і було метою "СВО", а пропагандисти підготували б для цього "залізобетонний" аргумент – мовляв, саме на цих територіях України живуть етнічні росіяни (що, між іншим, до певної міри і правда, принаймні, стосовно півдня Запорізької області, де відсоток росіян завжди з історичних причин – то була частина Кримського ханства, куди після його приєднання і заселяли росіян та інші народи – вищий, ніж на півночі регіону), ми їх звільнили, тому на цьому все.
Але війна триває – бо Путіну: а) потрібна уся Україна, б) потрібна ця війна в принципі, бо вона до певного моменту лише посилює його політичну владу – принаймні, до моменту повного обвалу економіки. Але слова Трампа чи інтерпретація його слів ведучим демонструють лише нерозуміння на тому боці Атлантики того, що відбувається на боці цьому.
Резюмуючи, зазначимо наступне. Зустріч прогнозовано завершилася нічим, тільки додатковим часом для Путіна (який одночасно і отримав більше часу для продовження війни, і усе стрімкіше скочується до повного руйнування власної економіки та, можливо, держави). Трамп не здобув нічого, Україна не здобула нічого, а медійна поразка українців, українського суспільства – справа вже звична, людям, які понад десять років живуть у світі Зради, знайти якийсь негатив і акцентувати свою увагу саме на цьому, це не складає жодної проблеми. Особливо коли їм у цьому добряче допомагають.