Липень 2025 року увійде в історію України тим самим "картонковим протестом", який разом із тиском Заходу не дав владі протягнути через законодавство знищення незалежності НАБУ та САП, змусив уряд все ж затвердити Олександра Цивінського директором БЕБ. Однією із основних рушійних сил того протесту була молодь, як зараз модно говорити – домобілізаційного віку. Що, в принципі, стало певною несподіванкою, бо 2019 року саме молодь принесла нинішній владі найбільші відсотки на останніх довоєнних загальноукраїнських виборах.
Зважаючи на активність молодого покоління, на його різко негативне ставлення до влади (виражене, наприклад, в обсценній лексиці, якою послуговувалися автори написів на картонках – просто так матюки в наших широтах не використовують, Україна не Росія, як відомо ще з часів попереднього президента з Дніпропетровщини), у серпні Банкова вирішила піти в контратаку. Причому відразу кількома напрямками.
Дві головні невдачі зустрічі Єрмака
Головним, звісна річ, стала зустріч голови Офісу президента Андрія Єрмака зі студентами кількох вітчизняних вишів. Зустріч, яка, за великим рахунком, не принесла Банковій нічого позитивного. Хоча б тому, що і формат, і суб’єкт зустрічі були обрані без урахування нинішніх реалій.
По-перше, ситуація повномасштабної війни, ситуація, коли доля України висить на волосині – якось не сприяє різним потаємним розмовам, тобто off the record. До того ж, після скандалу навколо законопроєкту 12414, який протягли через Верховну Раду саме у такому от форматі, мовчки, "не під запис", без розмов і пояснень – репутація Офісу президента, м’яко кажучи, була підірвана. І от після цієї мовчазної спроби знищити не просто два незалежні антикорупційні органи, а й усе європейське майбутнє України – Банкова не придумала нічого іншого, як знову погратися у мовчанку.
По-друге, на нашу думку, неправильно був обраний делегат на цю зустріч. Андрій Єрмак, попри увесь його авторитет, зароблений зустрічами із європейськими та американськими політиками і державними діячами – не є представницькою фігурою. Його не обирав ні народ, як президента, ні навіть парламент, як голову Верховної Ради чи прем’єр-міністра. Про те, що влада Зеленського фактично знищила усі противаги, усю систему державної влади, повернувшись чи то в часи Кучми, чи то взагалі у часи Щербицького (першого секретаря ЦК КПУ), коли уряд і Рада були лише декораціями для людей на Банковій – говорено-переговорено. У такій ситуації на зустріч зі студентами точно мав іти не Єрмак.
А хто? Зеленський. Чи Стефанчук. Навіть Свириденко – нехай вона на посаді прем’єра лише кілька тижнів, але до того працювала в уряді, тож так чи інакше має компетентність і легітимність. У Єрмака ця легітимність не підкріплена нічим. Що не могло не зіграти йому в мінус.
На зустріч з молоддю треба приходити підготовленими
Крім того, судячи зі статті, написаної одним із учасників цієї зустрічі, голова Офісу президента не дав прийнятних відповідей на ключові питання – не студентів, а ключові питання сьогодення. Скажімо, відповідь на питання по Татарову виглядала як спроба сказати хоч щось, не більше.
Дивно, якщо команда, яка готувала Єрмака на цю зустріч, просто не взяла до уваги можливість подібних запитань. Єдине, чим можна пояснити таку недбалість під час підготовки – яку довелося виправляти інструментом під назвою "Сергій Лещенко", що його запустили уже постфактум, – це те, що на Банковій справді сподівалися на "оф зе рекорд", тобто можна буде відзвітувати про те, що захід пройшов успішно, не вдаючись до деталей.
Але сталося не так, як гадалося. Розніжений Єдиним телемарафоном Офіс президента зазнав серйозного удару – в ситуації, коли вони на це аж ніяк не розраховували. І це другий удар після липневих акцій протесту. Між іншим, перших під час повномасштабної війни. Словом, літо 2025 року в політичному сенсі для Зеленського і компанії не можна записати в успішні періоди – до того ж, ми ще не знаємо, чим завершиться головна зовнішньополітична інтрига, зустріч Дональда Трампа із Володимиром Путіним, що теж навряд чи додасть оптимізму українцям і популярності українській владі.
Пряники від Зеленського
Як виявилося, зустріч зі студентами була не єдиною спробою Банкової зіграти на цьому полі. Сам Зеленський невдовзі після зустрічі Єрмака заявив про послаблення режиму для молоді – мовляв, якщо зараз кордон закритий для чоловіків віком від 18 років (хоча мобілізаційний вік, як відомо, 25 – ред.), то я ініціюю підняття його до 22-х. Очевидно, під можливість вступити до зарубіжного вишу і навчатися там, а потім повернутися додому.
Крім цього, президент пообіцяв і спростити вступ до вітчизняних вищих навчальних закладів, і підняти студентам цих закладів стипендію. Причому усе це – в класичному турборежимі, на все про все у чиновників лише 10 днів.
Звісно, усе це можна формально прив’язати до Дня молоді, який в Україні відзначається 12 серпня. Але, повторимося, більш ніж відверто за усіма цими заявами і обіцянками проглядається спроба задобрити несподівано головного опонента влади.
І тут Зеленському виходить боком його непричетність до української політики попередніх часів. Точніше, він-то був у неї залучений, але з протилежного боку – на стороні регіоналів і Віктора Януковича. А студенти тоді, як і завжди, були проти спроб авторитаризму. І їх тоді, в 2004 році, не зупинили навіть відверті погрози та залякування ректорів вишів.
Дуже наївно було думати, що нинішнє покоління, яке, на відміну від студентів Помаранчевої революції, взагалі не знає, що таке часи СРСР, буде гратися у лояльність з владою – хоч батогом, хоч, як ми побачили, спробою пряника. На Банковій вирішили, що це можливо – і, схоже, прорахувалися.