Багато хто називає президента Росії Володимира Путіна видатним геополітичним стратегом, натякаючи, що він може переграти усіх на світі. Свіжий виступ президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа свідчить про те, що Путін переграв свого головного ворога – самого себе.
Чому Трамп зробив такий крутий поворот
Почнемо власне із заяв Трампа. Заяви ці, з одного боку, прості й зрозумілі, а з іншого – відверто шокуючі. Бо те, що президент Сполучених Штатів Америки підтримує Україну і готовий надати Україні ту чи іншу номенклатуру зброї – для нас до січня 2025 року було цілком звичною ситуацією. Але те, що цього президента звуть Дональд Трамп...
А, між тим, Трамп сказав саме такі слова. І те, що Україна отримає зброю, не тільки оборонного характеру. І те, що він підтримує Україну, яка прагне відновлення миру. І те, що Володимир Путін його дурить. І ще багато чого.
Наприклад, про те, що через 50 днів на партнерів Російської Федерації будуть накладені нові вторинні санкції, власне, тарифи у розмірі 100%. Точніше, якщо говорити строго, ці санкції будуть накладені у випадку, коли росіяни не зупиняться і не припинять війну – але ми ж розуміємо, що цього не станеться. Тож через 50 днів…
До речі, а чому цього разу ми маємо вірити Дональду Трампу, який уже давав Росії кілька разів по кілька тижнів? Та тому, що, по-перше, ми побачили Іран, якому Сполучені Штати теж давали конкретні терміни під конкретні дії. І якраз після завершення цього терміну світ побачив ту саму "12-денну війну" Ізраїлю, апофеозом якої був удар американських стратегічних бомбардувальників B-2 по трьох ядерних об’єктах Ісламської Республіки.
Та атака дещо змінила у світогляді Дональда Трампа. Ми можемо згадувати багато різних факторів, великих і маленьких, аж до зізнання самого Трампа, як на нього вплинула дружина (що, до речі, не є чимось унікальним в історії). Але ніде правди діти – атака на Іран змінила світ і Сполучені Штати. Змінила ставлення американської влади до своєї сили і можливості її використання. Вашингтон продемонстрував – і собі, і світу, – що він може діяти жорстко і ефективно.
Звісно, Росія – це не Іран. І точковими ударами по кількох об’єктах війну не зупинити. Навіть якщо цей об’єкт – бункер, в якому ховається Володимир Путін. Але важливий не наслідок ударів, а сам факт їх, сама готовність Сполучених Штатів Америки до різких дій.
Саме тому зараз, після іранського кейсу, до слів Дональда Трампа варто ставитися дещо інакше, ніж раніше. Бо він – спробував роль світового жандарма. І йому, схоже, ця роль сподобалася. Причому, як це здасться комусь парадоксальним, саме цей удар наблизив Трампа до Нобелівської премії миру.
Але є іще один фактор і ще один політик, який доклався до такої радикально-кардинальної зміни риторики господаря Білого дому. Це відомий політик, президент однієї із воюючих країн, і звати його Володимир. Володимир Путін.
У чому головна помилка Путіна
Росіяни загалом, Кремль зокрема і конкретно сам Путін неодноразово були зловлені на тому, що вони в принципі не розуміють такого поняття, як компроміс. А коли їхні опоненти чи взагалі персонажі, які комунікують з ними в тих чи інших питаннях, виявляють свою готовність до компромісу – росіяни (і Путін тут просто еталонний приклад російської натури, "загадочной русской души") сприймають це як слабкість. Не як мудрість, не як стратегічне бачення ситуації, а як готовність капітулювати.
Саме тому Путін і грався увесь цей час, з моменту інавгурації Трампа, у такого собі класичного російського бандита, який намагається "розвести лоха", вибачте за сленг. "Лохом" він, звісна річ, вважав саме Дональда Трампа. Усі ті кроки і сигнали, які – на невдоволення України – Трамп посилав Путіну, той сприймав саме як слабкість і готовність до капітуляції, тобто відмови від підтримки нашої держави.
Мало того. Путін не просто демонстрував свою зверхність і перевагу над американським колегою – він ще й відверто стібався з нього, заявляючи на публіці про те, що, мовляв, треба б переговорити з Трампом, бо ще, мовляв, образиться. Якщо ви бачили російські кримінальні серіали 90-00-х – то ви бачили там цю модель поведінки, модель знущання над опонентом.
А потім була ще й ота атака на Україну, на Київ, відразу після останньої розмови з Трампом. І тут уже американського президента, будемо називати речі своїми іменами, зачепило на особистому рівні. Бо він зрозумів, що з нього роблять всепланетне посміховисько. З нього, цього самовпевненого, пихатого боса. І хто? Регіональний лідер, який ховається у бункер. Навіть не володар Китаю, якого Трамп готовий визнавати рівним собі.
Навіщо на публіку випустили Медведєва
Отут Путін переграв сам себе. Вирішивши, що він зможе безлімітно збиткуватися з Трампа. А уже за пів року з’ясувалося, що – не зможе. Що у кожного є той "больовий поріг", за яким – уже зовсім інша реакція. І інші наслідки.
До речі, уже є перший сигнал про те, що в Москві зрозуміли, до чого догралися. Це слова Дмитра Медведєва. Як ми знаємо, цей алкохолоп Путіна у своєму Telegram-каналі частенько відзначається різкими заявами – за якими нічого не стоїть. Згадаймо тільки ядерні його лякалки. А тут він говорить, що в Росії заяву Трампа просто "не помітили". Підходячи до слів Медведєва із традиційним шифрувальним ключем ми бачимо що? Ми бачимо, що російська влада стурбована, якщо не налякана заявою президента США. І що в ці 50 днів вона намагатиметься якось залагодити ситуацію.
Не розуміючи, що бувають такі випадки, коли залагодити уже не вийде. І, схоже на те, зараз Росія саме у такому випадку. Бо Путін перегнув палку. Перегравши не Трампа – а самого себе. Тож залишається тільки спостерігати за тим, що буде відбуватися у ці 50 днів. Не на полі бою, там якраз усе зрозуміло – навіть наступ на Сумщині уже захлинувся. Жодних серйозних успіхів Кремлю "на землі" уже не світить. Тепер вони сподіватимуться тільки на те, що вдасться якось помиритися з Білим домом у дипломатичних кулуарах. У що після ображеного Трампа віриться, м’яко кажучи, не дуже.