Проблема нинішнього уряду не в його низькій компетенції: навпаки, там чимало високопрофесійних фахівців. Проблема полягає в тому, що уряд відсторонений від ухвалення ключових рішень, тому переважна більшість урядовців або крутить колесо щоденних процесів без надії на системні зміни (а потрібні саме системні зміни), або концентрується на другорядних проєктах, або втілює спущені згори шкідливі ідеї на кшталт кешбеку чи роздачі всім по тисячі.
По суті, переважна частина урядовців прийняла ці правила гри, щоб мати можливість провести бодай якісь зміни на краще у секторі своєї відповідальності (а цього замало -- країна і люди потребують глибоких системних змін). Наскільки така філософія "лояльність в обмін на шанс щось зробити" має сенс, залежить від багатьох факторів. Гарні виключення є поодинокими.
Можливість заміни нинішніх урядовців на більш кваліфікованих викликає великі сумніви. По-перше, нинішні й так переважно мають високу кваліфікацію. По-друге, навряд чи вдасться умовити інших людей такої ж кваліфікації піти в уряд на низьку зарплату, пожиттєві обмеження і, головне, принципово другорядну, підпорядковану й несамостійну позицію. По-третє, керівництво держави не очікує від уряду ідей, бо ідеї в них є власні. А очікує передусім лояльності.
Отже, скоріше за все, прийдуть люди менш компетентні, але точно більш лояльні, а може, ще й відверто більш корупційні. Але це не страшно, адже все одно уряд в наших умовах нічого не вирішує.
Тут мені можуть зауважити, що нові люди не прийдуть, а станеться лише перестановка стільців. Тоді така операція має ще менше сенсу, просто вибиваючи людей з робочого ритму в час великих викликів для всієї країни.
В умовах фактичного руйнування парламентаризму не треба сподіватися, що уряд зможе нормально працювати. Поки не буде дієвої парламентської коаліції, яка візьме на себе відповідальність за країну (як це бувало в усі найважчі моменти новітньої української політичної історії), нічого хорошого не варто очікувати.
Натомість прихід нового уряду означає розрив тяглості процесів, провал ефективності поточних справ, у тому числі пов'язаних із міжнародним співробітництвом. Отже, все ж таки негативних наслідків буде більше.
Навіщо ж це все робиться? Бо є ілюзія, що заміна уряду принесе політичні дивіденди. Але це марна ілюзія. Всі громадяни прекрасно знають, хто керує країною. Перекласти на прем'єра та міністрів відповідальність за якісь провали не вдасться.
Заміна уряду в нормальних країнах є або наслідком зміни влади на виборах, або наслідком якогось жахливого провалу. Міняти уряд просто так, тому що можемо, безглуздо. Тим більше якщо це будуть косметичні зміни.
Оскільки уряд має другорядну й підпорядковану позицію, заміна не принесе користі ні реформам, ні політичним рейтингам, ні поточній ефективності, ні міжнародним відносинам. Це принципово недоречна, некорисна й нецікава ідея.
Але це зроблять, тому що можуть. Жодної іншої розумної причини не існує.