Є чимало людей, які заради захисту суспільного блага готові йти на конфронтацію з органами влади навіть якщо боротьба загрожує їм проблемами. При цьому бажання справедливості і прагнення внести свій внесок у створення кращого майбутнього для співгромадян — стимулює людей захищати інтереси суспільства. І події останніх років в Україні демонструють в цьому гостру необхідність.
"Головне — не опускати руки"
У зв'язку з реформуванням середньої освіти, ще у 2016 році держава почала зупиняти фінансування малокомплектних шкіл, в яких навчаються менше 25 учнів, а починаючи з 2026 року — менше 60 учнів. Наскільки цей підхід ефективний — питання. Адже якби держава свого часу поступово збільшувала фінансування освітньої сфери, коштів напевно вистачало б і на утримання невеликих сільських шкіл. До закриття навчальних закладів активно підключається і місцева влада, яка бажає заощадити бюджет, причому часто ігноруючи думку місцевих жителів. У підсумку, за останні п'ять років в Україні закрилося понад дві тисячі шкіл і майже триста лікарень, в основному у сільській місцевості. Само собою протести місцевих жителів не завжди закінчуються досягненням поставлених цілей. Але є чимало й позитивних випадків. Також відзначимо, що всі учасники подій, про які ми розповімо, не є професійними "активістами" і захищати соціально значущі об'єкти зважилися швидше спонтанно.
Так, для жителів села Серпневе Валківської міської ради Харківської області новина про ліквідацію їхнього ліцею, в якому сьогодні навчається 95 школярів, стала повною несподіванкою. За словами директора ліцею Володимира Тарасова, який очолює навчальний заклад з 1993 року, всіх учнів планувалося перевести до ліцею сусіднього села Олександрівка, в якому навчається 55 учнів. Причому думку жителів Серпневого, за його словами, місцева влада не запитувала.
"Взяти і закрити заклад, який удвічі більший за кількістю дітей і відправити всіх на Олександрівку, не враховуючи думки батьків, ні педагогічного колективу, ні моєї особистої думки як керівника — я вважаю несправедливим. Я вирішив боротися за заклад до останньої можливості", — розповів RegioNews Володимир Тарасов.
Обурення місцевих жителів підігрів той факт, що комісія не затвердила їх ліцею акт на використання укриття. Вірніше акт не підписав лише перший заступник голови міськради, в той час як всі інші члени комісії, включаючи фахівців ДСНС, до стану укриття претензій не мали. Це наштовхнуло колектив школи на думку про упереджене ставлення, оскільки без укриття ліцей точно позбудеться шансів на існування.
Для захисту інтересів ліцею директор, якого активно підтримували вчителі та батьки учнів, вирішив надати проблемі публічності. Він звернувся до голови Богодухівської районної державної адміністрації, написав до обласного департаменту освіти, освітнього омбудсмена, Уповноваженого з прав людини ВР, запросив працівників ЗМІ, писав Президенту України. В кінцевому підсумку дані кроки дали певний результат, і днями в ліцей повторно приїхала комісія для обстеження укриття. Володимир Тарасов сподівається, що акт щодо функціонування укриття, на облаштування якого вчителі разом з батьками вклали багато часу і сил, таки підпишуть. При цьому директор не виключає і негативний варіант.
"Якщо все-таки захочуть закрити, а такий варіант я також передбачаю, то протистояння поновиться в судовому порядку. Борючись стільки часу і здатися в останній момент — значить самого себе не поважати", — зазначив директор ліцею.
Володимир Тарасов також додав, що він і його сім'я вже відчували на собі негативну реакцію з боку адміністрації міської ради.
За час активної громадянської діяльності Володимир Тарасов напрацював певний досвід. Для бажаючих відстоювати громадські об'єкти на першому етапі протистояння директор ліцею радить вивчити існуюче законодавство по даному питанню або заручитися підтримкою тих, хто зможе оперативно надавати консультацію. Також він радить створити ініціативну групу, визначати її керівників.
"Якщо відповідно до існуючого законодавства заклад може існувати, але місцева влада його закриває, потрібно готуватися до судових розглядів. Шукати адвокатів, які будуть готові відстоювати інтереси закладів, шукати гроші на оплату адвокатів. І продовжувати боротися. Головне — не опускати руки", — підсумував Володимир Тарасов.
Судова протидія
У цьому розділі наведемо приклади як люди домагалися захисту соціальних об'єктів вже в судовому порядку. У ситуації, подібної до тієї, що склалася з Серпневим ліцеєм, виявилися і жителі Веселинівської громади Миколаївської області. Дізнавшись, що селищна адміністрація прийняла рішення про ліквідацію гімназії ім. Бориса Мозолевського, об'єднавши її з іншим навчальним закладом, батьки написали петицію, в якій висловлювали категоричну незгоду з таким станом справ. Буквально за два дні петиція набрала необхідну кількість голосів. Крім того, люди зібрали 441 підпис проти ліквідації гімназії. Але влада проігнорувала звернення людей, тому жителі звернулися до суду.
До складу ініціативної групи входило кілька матерів школярів. Саме вони брали активну участь в організації місцевих жителів і судових позовах. У підсумку, тільки через три роки, в квітні 2025-го, Миколаївський окружний адміністративний суд прийняв рішення, в якому повністю встав на бік громадськості (проведення засідань раніше не дозволяли військові дії, відзначається в судовому рішенні). Одним з аспектів у прийнятті рішення судом стало те, що місцева влада проігнорувала позицію громадськості. На сьогодні історія боротьби жителів Веселинівської громади за гімназію не закінчена, так як міська адміністрація подала апеляцію.
Ще більш складне протистояння відбулося в Тернопільській області, де місцеві жителі виступили проти закриття Тернопільської обласної експериментальної комплексної школи мистецтв ім. Ігоря Герети. Розгляд справи судами розпочався у 2018 році і тривав впродовж п'яти років і закінчився перемогою мешканців. Однак крапка в справі також не поставлена, так як обласна адміністрація не поспішає відновлювати навчальний заклад.
Як і жителі Веселинівської громади, захисники тернопільської школи, в основному батьки школярів і вчителі, спочатку намагалися протистояти обласній владі в публічній площині. За один день люди зібрали 700 підписів. Також вони заручилися підтримкою городян, ветеранів АТО, колишніх учнів школи. Регулярно влаштовували акції протесту, направляли листи до ряду міністерств і Кабмін, подали три звернення до суду. Найактивнішою учасницею гімназії була її колишня вчителька — Ірина Ленько. Нашим журналістам вона розповіла, що за роки захисту школи постійно піддавалася тиску. Ірину Ленько наказом позбавили звання "старший учитель", проте жінка зуміла домогтися скасування наказу через суд. У той же час поступово зменшувалася підтримка з боку громадськості так як з часом люди все менше вірили в перемогу. Додавали прикрощів і перші судові поразки. Тернопільський окружний адміністративний суд, а за ним Восьмий апеляційний адміністративний суд — відмовили людям у задоволенні позовних вимог. Перелом настав коли захисники школи звернулися до Верховного Суду, який у 2022 році на противагу судам попередніх інстанцій ухвалив скасувати рішення Тернопільської облради про реорганізацію. Є і друге позитивне рішення Верховного Суду, який відмовив у перегляді справи "за нововиявленими обставинами".
Своє бажання захищати школу Ірина Ленько пояснює унікальністю освітнього закладу, який мав ексклюзивні програми навчання, затверджені Міносвіти та Мінкультом. Крім того, жінка не могла спокійно дивитися, як ігноруються суспільні інтереси.
"І сьогодні це стосується не тільки сфери освіти, а й усіх громадян України, які, по суті, є єдиним джерелом влади. При цьому ми бачимо, як сьогодні ігноруються закони і Конституція", — підсумувала вона.
Наступний випадок — приклад того, як паралельно з судовим процесом люди активно організовують акції протесту. Кілька років тому адміністрація лікарні в місті Соснівка Львівської області вирішила закрити два відділення лікарні та харчоблок, в результаті чого було скорочено кілька десятків медпрацівників. Ходили чутки навіть про закриття лікарні, що було неможливим для 12-тисячного міста. У результаті ініціативна група медпрацівників не тільки звернулася до суду, а й оголосила голодування, також медики регулярно організовувати акції протесту, які часто підтримували місцеві жителі.
Керівником руху за порятунок лікарні стала медсестра медзакладу Оксана Гладун, яка до цього не мала досвіду захисту суспільних інтересів і тим більше судового протистояння. Проте жінка створила профспілку, до якої увійшли інші активні медпрацівники лікарні, звернулася до суду. Зі слів Оксани, попередня адміністрація лікарні всіляко утискала членів профспілки, щоб вони виходили з неї.
"У результаті наша профспілка збереглася завдяки трьом працівникам, які у важкий час не покинули мене, і дали можливість боротися за кращу долю лікарні", — розповіла нашим журналістам медсестра. Жінка зазначає, що крім судового процесу, де медикам активно і безкоштовно допомагав один з місцевих юристів, велику роль зіграла й підтримка місцевих жителів, які поділяли цілі протестуючих медпрацівників. Оксана каже, що медпрацівники боролися не тільки за відновлення на роботі, а й за збереження міської лікарні, а значить відстоювали інтереси громадськості. Зрештою протистояння закінчилося перемогою працівників лікарні. Суд поновив звільнених медиків на роботі, а трудовий колектив обрав собі нового керівника, водночас лікарня отримала краще фінансування.
Нестандартні підходи
В даному випадку мова йтиме про позитивні результати захисту соціально значущих закладів досягнутих "мирним" шляхом, до того ж нетиповим. Адміністрація Краснолуцької громади Полтавської області в 2017 році вирішила закрити школу в невеликому селі Ціпки, в якій на той момент навчався 21 учень. Проти виступила ініціативна група матерів школярів. Домігшись від влади громади запевнення, що навчальний заклад не закриють якщо учнів буде 25, жінки організували в селі демографічний бум — запросивши на постійне місце проживання багатодітних сімей.
Впродовж всього декількох місяців кількість учнів у школі зросла до 46 і в підсумку навчальний заклад не закрили. Даний досвід порятунку школи є одним з перших в Україні. Згодом його перейняли жителі інших сіл, які намагалися зберегти свої школи, в тому числі жителі села Капустинці Сумської області, про що ми раніше розповідали. Збереженням школи в Ціпках займалися п'ятеро жінок, яким допомагали їхні чоловіки. Ідея полягала в тому, щоб викупити порожні в селі будинки, прибрати, а прибулим батькам багатодітних родин посприяти з працевлаштуванням. Реалізувати задумки вдалося завдяки тому, що голова тодішньої сільради Ціпок підтримав батьків, і з місцевого бюджету виділив необхідні фінанси на купівлю будинків, які тоді коштували 25 – 30 тис. грн. Також в реалізації проекту допоміг сюжет, показаний одним з телеканалів.
Учасниця ініціативної групи Євгенія Філіна згадувала, що як тільки закінчився сюжет, подзвонила мама сімох дітей з Мелітополя, яка відразу виявила бажання приїхати.
"Ми їх зустріли і поселили вже наступного дня. Після приїхала ще одна сім'я з п'ятьма дітьми. Так як це було пізно ввечері, ми їх поселили в шкільному спортзалі, який перед цим натопили і поклали матраци, дали дорослим і дітям постільну білизну. На наступний день поселили сім'ю в їх новому будинку", — розповіла нам Євгенія Філіна.
Потрібно відзначити, що будинки новоприбулим сім'ям село не дарувало, а давало в користування. Жити люди могли скільки хотіли. Місцеві жителі, побачивши, що задумка батьків школярів працює, відразу ж підключилися до підтримки багатодітних сімей і постачали їх всім необхідним. Сама Євгенія зізналася, що процес порятунку школи зажадав від батьків багато сил, але про виконану роботу ні в якому разі не шкодує.
"Село не може жити без школи, тому ми вирішили докласти всіх наших зусиль", — підсумувала жінка.
Приклади наведені в матеріалі — не просто випадки захисту жителями соціально значущих об'єктів. Це показник, що в ситуаціях коли мова стосується суспільних інтересів, є люди і групи людей, яким це не все одно. І які готові докладати сили, час, ризикувати кар'єрою заради захисту соціуму. Такими людьми рухає розуміння, що вони беруть участь у створенні кращого майбутнього для оточуючих. Крім того, у громадян вибудовується чітке розуміння про необхідність створення механізмів контролю, які б не допускали системного свавілля в майбутньому. Про те, що необхідно створювати умови для підтримки і розвитку суспільства.