Дочка пише з Ізраїлю "Не хвилюйся, мам, ми в притулку. Дуже голосно, але не страшно".
Страшно.
Сьогоднішні фото Києва та Тель-Авіва відрізнити неможливо. Біда. Смерть, кров, пожежі, руйнування.
Батьки, які не зводять очей з екскаватора, який розбирає завали багатоповерхівки у столиці. Абсолютно нестерпне видовище. Вони чекають, вірять, їхній син живий. З ними чекає та вірить вся Україна.
Син у Петах-Тікві пише, що тато і мама загинули в одну секунду.
Так, війни у нас різні. За багатьма параметрами. Але й схожого в них достатньо.
Дочка пише "Ма, ми норм, без паніки, ми слухаємо службу тилу, вони все підказують. На збори до міклату є хвилин десять, це жир порівняно з Харковом".
Жир.
Я сьогодні чула на собачому вигулі суперечку двох літніх чоловіків. Один говорив "у них там притулки хоч є нормальні", другий відповідав "зате у них виходу немає, вони там як у пастці".
І те, й інше вірно.
Дочка пише "Попередження прийшло, щоб ніхто не ризикував перетинати сухопутний кордон у Єгипті, сто відсотків застрелять чи заріжуть".
Світ збожеволів. Вибачте за банальність. І вже зовсім не цікаво, що ще раз ляпнув Трамп у своєму "твіттері". Ми все знаємо: путін хороший хлопець, Байден у всьому винен, давайте укладати угоди, а будь-яку країну рандомно зробимо знову великою.
Туга. Харківський класик сказав би "У тебе нудне обличчя, Дональде".
Що ми можемо зробити? Мені здається – лише боротися. Немає жодних дипломатичних способів перемогти авторитарні режими. Це вже очевидно.
Страшно? Так, звичайно. Але ж у нас варіантів немає. Якщо що, пишу з "гаража" – перекур на "виробництві".
Сирена репетує, як скажена.
Чи злить мене, що за три роки великої війни (хоча правильніше сказати - за одинадцять років) у Харкові не побудовано до ладу жодного притулку? Ну, не рахуючи тих кількох, які вкопали в землю для телевізійної картинки. Так, дуже.
Думаю, у Сумах, Одесі, Дніпрі і навіть у Києві ситуація з безпекою не набагато краща.
Але, повторю, які у нас варіанти? Давайте будемо чесними – жодних. Тільки боротися. І нехай ті, хто доживе до Перемоги, потім розбирається з будівництвом укриттів та інших схемах на крові.
Вибачте за сумбур, я на заспокійливих, плутаються думки.
Дочка пише "Ми вийшли з укриття. Жах, як хочеться спати".
Усміхнулася. Нехай це буде головний "жах".
П.С. Сьогодні вночі у Києві російські ракети та безпілотники вбили 14 людей, більше ста – постраждали. Батьки все ще чекають, коли рятувальники розберуть завали у під'їзді їхнього сина.
Харків із вами, люди. Тримайтеся.