Що сталося із Данилком
Мовні скандали – це явище, яке було характерною особливістю фактично двомовної України до війни, але залишається на порядку денному і досі. Черговою серією став концерт Андрія Данилка, відомого під сценічним псевдонімом "Вєрка Сердючка".
Данилко дав концерт у столиці. Під час концерту прогнозовано прозвучали й російськомовні хіти "Вєрки Сердючки", що викликало – не могло не викликати – відповідну реакцію і в суспільстві, і серед чиновників. Так, подію помітив мовний омбудсмен Тарас Кремінь – і нагадав, що Данилко не тільки порушив вимоги статей 23 і 29 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", а ще й проігнорував власне столичний мораторій на російськомовний музичний продукт.
Колеги Андрія Данилка по галузі розваг розкритикували виконання "Сердючкою" російськомовних пісень. (Причому деякі, як акторка та ведуча Тала Калатай, за іронією долі, використали для критики цілком російську лексику – тобто нецензурну лексику.)
Словом, проєкт "Вєрка Сердючка" нарвався на серйозну хвилю хейту – і виправдання тільки погіршило ситуацію. Фраза "Андрій Данилко не використовував російської мови під час концерту, Вєрка Сердючка говорить на своєму локальному діалекті – полтавському суржику, що з першого дня було невід’ємною частиною цього образу" від піар-директора виконавця виглядає відвертим знущанням, бо якщо гумористичний персонаж Вєрка Сердючка справді використовував у своїх сценках суржик (який, до речі, зараз теж небажаний, як і рафінована мова країни-агресора), то текст тієї ж пісні "Дольче габбана", що прозвучала на столичних Осокорках, написаний не суржиком, а практично літературною російською мовою, у чому може переконатися кожен охочий.
Чому скандал навколо "Сердючки" був очікуваний
Після початку повномасштабної російсько-української війни питання використання мови країни-агресора постало на порядку денному настільки актуально, що ігнорувати його було (і є) просто неможливо. І тут треба зазначити, що різні українські митці опинилися у різних ситуаціях.
Дехто, як уродженець Харківщини (Вовчанська, розгромленого окупантами) Артем Пивоваров, досить швидко і легко перелаштувався під нові реалії – не в останню чергу через те, що його цільовою авдиторією є молодь, яка значно простіше українізовується, хоча б тому, що з самого початку жила в двомовному середовищі, постійно чуючи українську мову, хоч у школі, хоч в телевізорі.
Такі ветерани української музичної сцени, як Ірина Білик, пішли іншим шляхом – витягнувши із загашників свої старі україномовні хіти. На щастя, було чого витягати. (Якби Таїсія Повалій залишилася в Україні, вона б також згадала про свій суперхіт ранніх 90-х "Панно кохання", а "Кролики", Володимири Данилець та Моїсеєнко, б вийшли на сцену зі своїми хітами того ж періоду – гумористичними номерами "Корчма" та "Весілля".) Разом з тим, та ж Білик почала генерувати новий україномовний контент – і навіть здобула перемогу в номінації "Найкращий естрадний хіт" премії YUNA за пісню "Не стримуй погляд".
Але "Вєрка Сердючка" – ситуація унікальна. По-перше, як такого україномовного періоду у Данилка не було ніколи. Був один інструментальний, без текстів, альбом ("После тебя" 2005 року), але про нього навряд чи знають і фанати творчості цього митця. По-друге, суть цього проєкту була саме у російсько-суржикомовності. Перекласти ці хіти, як пропонувала Андрію Оля Цибульська – можна, але це зіпсує увесь флер творчості "Сердючки". Простіше кажучи – ті, хто слухав "Вєрку" в оригіналі, навряд чи стануть слухати перекладені тексти, а нова авдиторія уже не сприйме це явище, бо воно з минулого, а не із сьогодення. В 2025 році, навіть якщо ігнорувати війну, тексти про "Дольче габбану" уже не сприймаються так, як це було у багаті нульові та першу половину десятих років.
Тому Андрій Данилко був просто приречений на подібні скандали. Або йому довелося б повністю переформатувати свого персонажа – що неминуче обернулося б іміджевими, фінансовими, часовими та іншими втратами. А жити хочеться тут і зараз, і жити добре, успішно і комфортно. Так, як це було до "Євробачення"-2007, коли "Сердючка" заробляла своєму творцеві основні гроші аж ніяк не в Україні.
Чи варто карати Данилка
Що далі? Звісно ж, тему російськомовних текстів "Вєрки Сердючки" докрутять до якогось більш-менш логічного фіналу. Наприклад, штрафу. Або навіть якоїсь декоративної мобілізації Андрія Данилка (якщо у того немає підстав для відстрочки; чи навіть бронювання). Та важливо у всій цій ситуації розуміти наступне.
По-перше, тема російської мови так чи інакше буде вилазити у найнесподіваніших місцях. Хоча б тому, що "Сердючка" "Сердючкою", але вона співала не в порожнечу – на відео чудово видно, як багато киян та гостей столиці радісно підспівували тому ж таки хіту про "Дольче габбана". Тож рано чи пізно й інші виконавці спробують повернути у активний вжиток свої російськомовні хіти.
Тож історія із Данилком, максимально суворе для нього покарання, може стати справжнім запобіжником від подібних інцидентів у найближчому майбутньому. А у середньо- та довгостроковій перспективі російськомовна творчість перестане бути актуальною, і інциденти зникнуть самі по собі, бо втратять цільову авдиторію.
Тому важливо не допустити реваншу російськомовного контенту саме зараз, коли і глядачі / слухачі ще пам’ятають цю творчість, і митці далеко не усі готові / мають можливість українізуватися. А те, що у російськомовних пісень "Вєрки Сердючки" є шанувальники – в цьому якраз нічого дивного немає, вони не могли зникнути так швидко. Навіть попри повномасштабну війну. Як би це не було неприємно чути багатьом українським патріотам.