"Для НАТО невигідне припинення війни в Україні".
Це одкровення генсека Рютте є квінтесенцією всього того, що я неодноразово висловлював останні пів року: метою розумного Заходу є капсулізувати війну на нашій території й наших цвинтарях, раз уже Україна відмовилася поступатися й так уже втраченими, за західними оцінками, територіями. Вибір довговічної війни, на думку Заходу, є нашим добровільним вибором після відхилення трампової формули припинення війни. Відповідно: гроші й зброю будуть давати – лиш би безсмертні герої собою пиняли орду й приймали весь її удар на себе, поки розумніші й прагматичніші в плановому порядку підлатають свої оборонні бюджети й укріплять свою оборонку до такого рівня, який унеможливить дальшу інвазію росії.
Такою є гола логіка всіх сторін. Там ніколи не було, нема і не буде їхніх дітей. І цим усе сказано.
Коли всі сторони вже оголили свої позиції – зостається незбагненним: а чого бульбашка так невдоволено булькала на слова Марії Берлінської про те, що "всі жінки й усі від 18 років будуть мобілізовані". Ну а чого ви хотіли? Гляньте на соціологію, в якій перші рядки стабільно посідає високоліквідна мрія про "кордони 1991 року", "виведення російських військ з усіх окупованих територій", "капітуляція й розпад росії" тощо. Все ж просто: хто встановлює ультимативно-найвищі планки вимог до закінчення війни, хто утверджує й сповідує максималістські наративи — той має особисто взяти участь у реалізації своїх побажань і супервисоку позицію підкріпити безпосередньою посвятою.
Усі ж проти перемовин. Усі ж проти поступок. Усі ж проти компромісних виходів із війни. Усі ж проти пошуків бодай якихось варіянтів, бо жоден варіянт, бачте, не влаштовує. Усі ж категоричні, незламні й до кінця. Відповідно: хто встановлює найвищу планку – той уже має розминати м’язи для стрибка.
Тупик – це коли нерозумні ще й залежні. Люди вірять у чужу правду здебільшого тому, що бояться власної.