У Росії це викликало шок та істерику. Російські пропагандисти та войовничі шовіністи стали вимагати негайної та рішучої відповіді. Дехто знову заявив про необхідність фізичного знищення політичного та військового керівництва України. Але набагато частіше лунали заклики щодо застосування проти України ядерної зброї. Прихильники цієї ідеї посилаються на ядерну доктрину РФ, відповідно до якої атака на об'єкти розміщення російської ядерної зброї та на її носії є підставою для ядерного удару у відповідь. Однак у цьому випадку слід розуміти, що така логіка стосується конфлікту між ядерними державами. Що стосується України – зовсім інша ситуація. Україна не є ядерною державою і не завдавала ударів по ядерним об'єктам РФ. Український удар був спрямований по носіях крилатих ракет, якими Росія регулярно б'є по українських містах. З українського боку, це була форма самозахисту та асиметрична форма ведення війни проти противника, який має величезну перевагу у військових ресурсах. Зокрема, схожі методи були дуже успішними для України у бойових діях у Чорному морі.
Чи буде відповідь з боку Росії? Безперечно буде. Те, що сталося 1 червня, це болісний удар по імперському самолюбству росіян, у тому числі і по марнославству самого Путіна.
Якою може бути відповідь Росії? Восени 2022 року після українського удару по Кримському мосту, Росія зробила декілька масованих ракетних ударів по Україні. Щось подібне може бути і зараз. Зокрема Росія може використати проти України і свій "Орєшнік".
Закономірне, але делікатне питання: чи інформувала Україна своїх західних партнерів, передусім США про цю спецоперацію? Видання Axios спочатку повідомило, що Україна поінформувала США про проведення операції зі знищення російських літаків, однак пізніше виправило це на протилежну версію, що Україна не попереджала Штати про атаку на аеродроми РФ. Майже напевно можна стверджувати, що Київ провів цю спецоперацію самостійно і без попереднього інформування про це своїх закордонних партнерів. Всі найбільш ефективні українські операції проходили без узгодження з партнерами (Харківський наступ у вересні 2022 року, Курська операція, і зараз операція "Павутина"). Чим менше людей, особливо за кордоном, знають про таку операцію, тим більше шансів на її успіх. От коли декілька місяців узгоджували з США і європейцями деталі великого наступу влітку 2023 року, то це скоріше вплинуло негативно – був втрачений час, не було фактору раптовості, і, на жаль були витоки із західної сторони про плани тієї операції. Це не означає, що не треба радитись і узгоджувати свої дії з партнерами. В політичних питаннях якраз треба координувати свої дії з партнерами. Зокрема це посилює ефективність нашого переговорного процесу. А от військові операції, а тим більше операції спецслужб, навпаки потребують посиленого режиму таємниці.
Показово якою була реакція Трампа. Вона була стриманою (у формі абстрактного заклику до завершення війни), опосередкованою (через прес-секретаря, що не зовсім властиво Трампу), і лише за добу. Може Трамп нарешті зрозумів, що Україна все ж таки має свої козирі у війні проти російського навали, і має здатність використовувати їх дуже вдало? В Білому домі, скоріше за все вичікували і не поспішали з висновками. Цілком ймовірно, що для США було головним, щоб це не завадило мирним переговорам.
Операція "Павутина" спрацювала напередодні другого раунду мирних переговорів у Стамбулі, які відбулися 2 червня. Звісно, виникли різноманітні версії взаємозв'язку цих подій. Дуже популярна конспірологічна теорія, за якою ця спецоперація була націлена на зрив стамбульських переговорів. Однак треба враховувати, що операція "Павутина” готувалася півтора роки, коли про переговори у Стамбулі взагалі не йшлося. Не думаю, що день реалізації цієї операції спеціально прив'язувався до переговорів у Стамбулі. Ці переговори на даному етапі не мають вирішального значення. Для України був важливим сам факт проведення такої спецоперації як демонстрація ефективності методів асиметричного опору російській агресії.
Однак, поза сумнівом, спецоперація "Павутина" емоційно та політично посилила позиції українських переговорників. На чергові "страшилки” Мединського (керівника російської делегації у Стамбулі) українські переговорники можуть висунути сильні і актуальні контраргументи. Можливо саме тому другий раунд переговорів у Стамбулі був дуже коротким – близько години. Пропагандистські перформанси росіян після спецоперації "Павутина" вже не мали сенсу. А от погрози від росіян припинити мирні переговори внаслідок цієї спецоперації лунали на зустрічі в Стамбулі. Але це був скоріше психологічний пресинг на українську делегацію. Якщо б в Кремлі дійсно хотіли зробити дипломатичний демарш у відповідь на спецоперацію "Павутина", то росіяни відмовились від переговорів у Стамбулі. Однак цього не сталося. Переговори в Стамбулі Росія веде не для того, щоб домовитись про припинення війни проти України, а лише для того, щоб у Трампа зберігалася ілюзія, що путін хоче миру, і щоб зберегти перспективу "великої оборудки" між Трампом і путіним.
Саме тому не сталося жодних сенсацій і на другому раунді мирних перемовин у Стамбулі 2 червня. Сторони знов домовились з гуманітарних питань (обмін "всіх на всіх" важкопоранених і молодих військовослужбовців; обмін тілами загиблих). І це не випадково. В цих питаннях мінімум політики і про це регулярно домовляються вже приблизно три роки. А от у ключовому питанні – щодо припинення вогню – фактично відбувся лише обмін проектами "Меморандуму". І як стало відомо з повідомлень ЗМІ, українські і російські пропозиції кардинально розрізняються, і ті умови припинення вогню, які пропонує Росія, принципово неприйнятні для України. Власне щось подібне і очікувалось.
Наступний раунд переговорів можливо буде присвячений обговоренню проблеми сумісності українських і російських пропозицій. Однак без дієвого посередництва пошук компромісів у цьому питанні навряд буде можливий. Також переговори можуть зосередитись на обговоренні ідеї Президента Ердогана про зустріч лідерів України, Росії, США і Туреччини. Ця зустріч може і відбутись, а от чи приведе вона до завершення війни? Поки що жодних передумов для цього, на жаль, не має.