Удар по полігону в Шостці та демарш комбата "Магури". Що сталося і як до цього ставитися

На війні, на жаль, не обійтись без втрат, але чи усі вони є необхідними?

Днями на північному напрямку лінії фронту, у Сумській та Курській області, відбулися кілька подій, про які варто поговорити. Події ці не можна сказати, що унікальні, але і рядовими їх теж важко визнати. Саме тому вони й викликали підвищену увагу. По-перше, командир 1-го механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади "Магура" Олександр Ширшин заявив, що іде у відставку.

Звісно ж, шум викликав не сам по собі факт написання заяви про відставку, а аргументація Ширшина, яка прозвучала наступним чином: "Дебільніших задач, як на поточному напрямку я не отримував. Колись розповім деталі, але тупорила втрата людей, тремтіння перед бестолковим генералітєтом крім як до провалів не приводить ні до чого".

Як бачимо, розкол у цьому питанні пішов по тій лінії, яку ми уже бачили – генерали, які перебувають в кращому випадку у штабах, та офіцери "на землі", яким доводиться кидати свої війська в бій власними руками. Деталі Олександр Ширшин поки не оголошував, але вони більш-менш зрозумілі – принаймні, претензії офіцера. Коли українські ЗМІ та блогери розповідають про дії військ країни-агресора, схожі дії називаються "м’ясними штурмами".

Чи мав комбат це говорити

Чи правий Ширшин у своєму демарші? Чи мав він право на такий крок? І як реагувати на цей демарш тим, хто пере6уває за межами лінії фронту? Звісно ж, на перші два питання точних відповідей немає зі зрозумілих причин. Хоча – можна пригадати, як багато хто в ЗСУ реагував на призначення головнокомандувачем Олександра Сирського. Його, нагадаємо, навіть називали "м’ясником", що було досить прозорою характеристикою, принаймні, на фоні попередника, Валерія Залужного. Тож, можливо, це один із тих випадків, коли диму без вогню не буває.

Щодо права на такий демарш. Є ще один дуже тонкий момент. По-перше, війську (і суспільству) потрібні перемоги. Це очевидно і зрозуміло. По-друге, солдат треба берегти – просто тому, що ми не Росія, ні в демографічному плані, ні в плані ставлення до людей. І завдання "бестолкового генералітету" якраз і полягає в тому, щоб досягти максимального балансу між цими двома факторами. Очевидно, Ширшин не побачив цей баланс – тому і виніс певні події у батальйоні назовні.

Ставлення в тилу до подібних інцидентів, за великим рахунком, не має серйозного значення, бо армія – структура по суті своїй недемократична, а ієрархічна, побудована на дисципліні й порядку. Тому банально влаштовувати акції за чи проти – безглуздо. Але це не означає, що у верховного військового керівництва має бути безкарність у тих чи інших рішеннях.

"Іскандер" прилетів – куди?

Інший випадок – удар "Іскандером" по об’єкту на півночі Сумщини, під Шосткою. Тут ситуація дещо інша – і тут вже цивільна частина суспільства може виявляти певну активність. Хоча, звісно, не треба забувати про те, що триває війна, що є така річ, як воєнна цензура.

Та, скажімо, повідомлення начальника Сумської обласної військової адміністрації Олега Григорова про те, що "по Шосткинській громаді ворог завдав ракетного удару, пошкоджена інфраструктура одного з підприємств" не витримує жодної критики. Уже того ж дня російські джерела, до яких можна ставитися як завгодно – але опублікували не просто пост, а відеозапис, з якого видно, що це не "підприємство", а військовий об’єкт. І після цього запізнілі повідомлення про те, що саме потрапило під обстріл – уже не мали жодного значення. Українці уже (вкотре) всотали російську інформацію про "навчальний центр ЗСУ" – хоча НЦ не розташовуються на такій відстані до лінії зіткнення – і рознесли її по соцмережах.

Навіщо була уся ця дезінформація власного населення? Яку вигоду отримали держава Україна, її Збройні сили та суспільство внаслідок такого повідомлення – які, як стверджують мешканці Сумщини, лунають після російських атак регулярно? Що приховала Сумська ОВА? Наявність військового об’єкту? Так росіяни, судячи з удару (знятого на їхні ж дрони), – про цей об’єкт уже знають.

У підсумку військово-цивільна влада регіону власними руками підриває і свій авторитет, і авторитет ЗСУ. І, наклавшись на історію із комбатом "Магури", ця історія викликає у суспільства відповідну негативну реакцію – командири (генерали) не шкодують військовослужбовців, підставляють їх під російські удари. А далі – кілька кроків до фраз на кшталт "от нехай вони зі своїми дітьми і воюють". Сподіваюся, не треба пояснювати, наскільки згубною є подібна риторика, розповсюджена в українському суспільстві.

Правильно – але пізно

І тут варто відзначити цілком виважену, хоч і дещо запізнілу реакцію Національної гвардії. Нацгвардійці чесно визнали: "У результаті удару, під час проведення занять на стрільбищі військової частини, загинуло 6 військовослужбовців, понад 10 — отримали поранення". Звісно, нічого доброго навіть у загибелі шести наших людей немає, але! Відчуйте різницю між "на стрільбищі відбувалися заняття, росіяни виявили це, завдали удару, загинуло кілька військових" та "знову влаштували показушні шикування, хто розташовує центр БЗВП біля кордону, велика кількість жертв". Фрази з других лапок саме і понеслися інфорпростором після удару. Фактично росіяни таким чином завдали відразу два удари – безпосередньо ракетний та інформаційний. І у них знову вийшло.

Ось у цьому слабкість української армії та України як держави. Не у тому, що потрапило під удар стрільбище на Сумщині – від розташування таких об’єктів неподалік від лінії кордону, тобто фактично лінії фронту, нікуди не дітися. Вибачте на слові, військових на бойові завдання на Донбасі теж не із Запоріжжя возять, вони живуть в бліндажах чи хатах неподалік, в кілометрах чи кількох десятках кілометрів від лінії зіткнення – тобто теж фактично під можливим ударом. Слабкість у тому, що Україна програє інформаційну війну – яка у деяких моментах б’є по обороноздатності навіть сильніше, ніж "Іскандери".

Владі треба перестати вигадувати "підприємства" та приховувати те, що можна не приховувати. Навіть якщо про це боляче говорити. Все одно довелося сказати – тільки через добу і зазнавши чергової інформаційної невдачі. Навіщо повторювати і повторювати ці помилки?

Власне, історія із комбатом "Магури" Ширшиним – вона ж також про помилки. Яких не варто, не бажано припускатися. Щоб люди не гинули там, де можна обійтися без втрат. І щоб інші люди не починали вірити російським пропагандистам, підриваючи й так хитку єдність фронту і тилу, без якої Україні буде дуже важко встояти проти досвідченого, насиченого технологіями ФСБ / ГРУ ворога.