Головною цінністю підписання угоди зі Сполученими Штатами Америки, на мою думку, є подолання психологічного бар’єра, який існував в Україні. Коли багато українців у відповідь на зауваження якогось другорядного клерка — чи то у Вашингтоні, чи в Брюсселі — які засмічували нам мізки своїми зауваженнями, із радістю це підхоплювали, і розмазували те лайно, що на нас лилося, по власному обличчю, ніби це якась цілюща маска.
І робили вигляд, що так і треба. Виявилося, що можна говорити "ні". І не просто "ні", а навіть президенту Сполучених Штатів Америки — відстоюючи свою позицію, а це ознака дорослої позиції.
Україна впевнено пройшла період від "Ви нам винні 500 мільярдів" до "Можливо, ми разом заробимо 350 мільярдів". Це, як на мене, дуже правильний підхід. Як цей проєкт реалізовуватиметься — подивимось на практиці. Якщо не буде конкретної військової допомоги й безпеки, в першу чергу, тоді постане питання — навіщо взагалі американським компаніям надавати пріоритет?
Хіба британці не вміють добувати нафту, рідкоземельні метали, або французи, наприклад, не можуть заходити в нашу енергетику? Якщо вони, наприклад, представлятимуть ядерні гарантії й надсилатимуть сюди своїх солдатів, тоді саме з ними й треба вести справи в першу чергу. А всі інші — за "живою чергою". Бо будувати потрібно відносини, в першу чергу, з тими країнами, з якими в нас є взаємна залежність, спільна небезпека, від якої треба захищатися, і взаємні інтереси, які пов’язуватимуть наші країни на багатьох рівнях.
Я думаю, там виникне дуже багато нюансів, які неможливо буде реалізувати. Але навіть якщо й не буде — звісно, знову нам погрожуватимуть, кричатимуть, тупотітимуть ногами. Але завжди треба згадувати прецедент з міфічними 500 мільярдами, які нам збиралися "намалювати", а від яких ми відмовилися. Треба відстоювати свою необхідну позицію й розуміти, що й західні політики можуть брехати в інтересах своїх країн.
Тим більше якщо йдеться про те, що Україна купуватиме зброю за гроші Європи чи, наприклад, Сполучених Штатів Америки. Ми переходимо на товарно-грошові відносини. У нас є товари, у нас є гроші. І ніхто нікому більше нічого не винен. Звісно ж, паралельно потрібно розвивати власне виробництво, щоб від цього теж не залежати — власну військову техніку, власні системи ППО, щоб потім вже кривити носом у відповідь на пропозицію купити, наприклад, "Патріоти".
Ми чемно питатимемо, чи буде доступ до технологій, і будемо готові купити зі знижкою ваш поки що не підтверджений металобрухт. Тобто, ставати сильнішими самим. Треба розвивати своє виробництво, щоб не залежати ні від кого, максимально локалізовувати. Як це робили, наприклад, французи. У них зараз максимально локалізовані виробництва, замкнені виробничі цикли, які не зав’язані на Америку.
І тому попит на їхні літаки, на їхню військову техніку стрімко зростає через нестабільну політику США на цьому етапі.
Далі, по конкретиці
Опублікована статистика щодо падіння ВВП США. За перший квартал — це одразу ж хитнуло ціни на нафту. Це додатковий удар, в першу чергу, по Росії. Оскільки це цунамі, яке запускає Трамп для перезапуску своєї економіки, вже зупинитися не може.
Далі Саудівська Аравія вже заявила, що не підтримуватиме ціни на нафту.
Росія вже реагує на такі невеселі новини. Порушується питання секвестру бюджету. Друге — це питання заморожування банківських вкладів, яке там також активно вже обговорюється.
Далі ситуація тільки погіршуватиметься вже протягом декількох місяців, а не років. По на відміну від попередньої адміністрації в США, якій були потрібні високі ціни на нафту через "зелений перехід" (через що росіяни могли воювати вічно), нинішній адміністрації не потрібні, а не високі ціни на нафту, а ні сама російська нафта. Принаймні, я щось не чув, щоб Україні хтось катав істерики щодо ударів по нафтогазовій інфраструктури після зміни влади у Вашинтоні.
Йдуть системні удари по країнах, які підтримують Росію — зокрема по Ірану. Вводяться додаткові санкції. "Невідомі" особи організували вибух в одному з головних портів Ірану. Триває санкційний тиск на Китай, який (тарифи тут потрібно вважати фактично санкціями). З його мовчазної згоди точно йде постачання озброєння та виробництво зі сторони КНДР та підтримка Росії. Тому я не розумію симпатій до Китаю з боку деяких наших громадян, тільки через естетичні несприйняття нинішньої влади у Вашингтоні. Можна по різному ставитись до США та їх політики зараз (яка до речі вже міняється під тиском обставин), але про США точно можна сказати, що вони ніколи у своїй історії не будували концтабори як системну практику. Як Росі, Китай, Іран і навіть деякі європейські країни.
А далі, знову ж таки, треба завжди пам’ятати той прецедент щодо захисту власних інтересів. Бо ніхто не захищатиме твої інтереси, крім нас самих. І завжди сповідувати принцип, який досить вдало описали одесити. Якщо перефразувати, то" ви десь там великі та відомі, а в Одесі ледь — ледь поц".