1. Важливо зрозуміти, що у цьому процесі є 2 акти: припинення вогню і обговорення та підписання мирної угоди.
Наша делегація в Саудівській Аравії скорегувала свою позицію і правильно, на мою думку, заявила про готовність до повного ( а не секторального) припинення вогню. Саме так, як ставив питання Трамп.
2. Але після цього ми навіщось дозволили Путіну навʼязати обговорення умов припинення вогню. Ми не заперечили, що ці умови – предмет переговорів на наступному етапі. А припинення вогню має бути безумовним.
Згадка про це в сьогоднішньому тексті українсько-європейської позиції – крик вслід поїзду, що пішов.
3. Другою проблемою стала відсутність реального власного плану припинення війни. Тому всі важливі проблеми вирішили без України і за рахунок України.
Чому ми не підтримали план Келлога про деокупацію і демілітаризований характер лівобережжя Запорізької та Херсонської областей?
Чому не пропонуємо конституційно визначений референдум на окупованих територіях?
Чому не ставимо це в залежність від санкцій європейських союзників?
4. Звичайно, можна радіти готовності ПАР взяти участь у гарантіях безпеки України, яку днями оголосив друг Путіна нашому Президенту, зажадав відмови від частини нашої території та й пішов готуватися до візиту на путінський парад.
Але ж можна було хоча би з європейцями узгодити публічні суми підтримки українського ВПК як реальну гарантію безпеки?
5. Розумію, що угода про припинення вогню з великою ймовірністю буде підписана міністром оборони у травні.
Зеленський при цьому негайно оголосить вибори і буде обіцяти виборцям, що після його обрання вдруге він все виправить в майбутній Угоді про мир.
Халва, халва. Чи точніше – шашлики, шашлики.
PS. Ну і очевидне: найбільше програли від цієї Угоди – США.
Вони поставили під величезний сумнів свою роль поліцейського, який захищає демократію і міжнародний порядок.