1. Все, що можна зрозуміти про мирні пропозиції від США, де-факто, зводиться до плану Келлога (розмежування по лінії фронту, не вступ до НАТО), а в обмін на це з росіян частково знімаються якісь санкції. Головним питанням в який вперлися переговори є питання статусу окупованих територій. Звідси й фрази Віткофа про можливість визнання Криму.
2. Паризька зустріч була потрібна, адже без європейців неможливе зняття санкцій в принципі. Окрім того, без європейців, США навіть теоретично не може піти на одноосібне визнання анексованих територій.
3. Все, що зараз відбувається, багато в чому зводиться до пошуку формули квазівизнання цих територій (наприклад, Україна відмовляється від воєнного шляху повернення цих територій). Поки виглядає дуже сумнівно, що Путіна це задовольнить. Але він явно спробує ще трохи потягнути час.
4. Тут варто окремо звернути увагу на переговори ЄС-США чи ширше про трикутник ЄС - США - Україна. Поки європейцям дивно було б піти на поступки, не увʼязавши їх із вирішенням своїх питань (мита, збереження безпекової парасольки НАТО і вирішення українського питання). Тому, уявити собі, що ЄС може зараз дати слабину малореалістично.
5. На цьому фоні цікаво дивитися за рухами російської влади, яка демонструє ніби-то готовність до повернення іноземних компаній на свої ринки і Путін навіть доручив уряду розробити правила такого повернення. Тут, схоже, розрахунок росіян полягає в тому, що вони готовий демонструвати, що навіть в разі провалу переговорів, Росія відкрита для західних інвесторів (передусім американських). І тут, очевидно гра росіян полягає в тому, щоб залишити місце для відновлення економічної співпраці з США, навіть під час літнього контрнаступу.
Але ми маємо розуміти: гра Путіна - це гра на розділення українського питання і всіх інших в стосунках з США.
Повторю те що говорив раніше. Вірогідність результативного завершення цього раунду переговорів є, але вона малореалістична. Залишилося чекати недовго.