Скандал з Батюковим
Минулого тижня уся Україна здригнулася від чергового жахливого злочину російських окупантів. Балістична ракета ударила по житловому масиву Кривого Рогу – убивши аж ніяк не "інструкторів НАТО", як про це заявляли за поребриком, а звичайних людей, серед яких було багато дітей. Шок українського суспільства можна було зрозуміти: після осені-2022, коли Київ ще без "Петріотів" був беззахисним від російських ракет, після низки ударів по житлових будинках та цивільних об’єктах у 2022-23 роках, зокрема у Дніпрі та Вінниці – подібних інцидентів все ж стало значно менше. А тут – удар по дитячому майданчику, загиблі діти, зовсім маленькі чи підлітки під час першого побачення…
Та невдовзі українці отримали шок із зовсім іншої причини. Військовослужбовець Андрій Батюков на своїй сторінці в Facebook написав буквально наступне: "Мені ніколи не шкода цивільних. Кожного разу, коли гине їх якась кількість, я запитую – у скількох з них батько чи мати, чоловік чи дружина служить?" А коли в коментарях у нього уточнили щодо дітей, то Батюков безапеляційно заявив – "якщо їх батьки ухилянти? Ні".
Цей пост Батюкова і коментарі до нього (згодом сам військових їх видалив, але скріншоти в мережі залишилися) викликав бурхливу реакцію – причому не тільки серед тих самих цивільних, яких військовому було не шкода. Так, наприклад, різко прокоментувала слова колеги військовослужбовиця Ірина Коваленко. Розкритикував заяву Батюкова і ветеран АТО, член Барського об’єднання ветеранів АТО Денис Гордієнко.
Як було сказано вище, Батюков через деякий час скандальний пост видалив, але потім записав відео з поясненням. У якому знову звинуватив "інфантильне" українське суспільство. До всього іншого додалася політична складова, бо 2020 року військовий балотувався у одну з місцевих рад від опозиційної "Європейської Солідарності", про що не забув нагадати Гордієнко, який є депутатом міської ради від правлячої нині "Слуги народу". Батюков, до речі, у відео-поясненні заявив, що не має з 2022 року жодного відношення до "ЄС" чи інших, наближених до цієї політсили структур. Та, звісно ж, це уже нікого не цікавило.
Єдиного українського суспільства більше немає
Чому ж в Україні, яка 2022 року буквально показово об’єдналася перед страшним лицем російської загрози, уже в 2025 році стала можливою подібна історія? Причин тут, як і завжди у подібних ситуаціях, кілька.
Наприкінці 2023 року українське суспільство заштормило на фоні дискусій щодо майбутнього закону про посилення мобілізації. Одні вимагали негайно демобілізувати тих, хто добровільно пішов на війну в лютому 2022-го і на той момент воював уже майже два роки. Інші скептично ставилися до процесу мобілізації, проваленого ще на старті повномасштабної війни (коли велика кількість добровольців була просто не прийнята до ЗСУ, ба більше, цих людей просто відправили додому, банально не зібравши у них контактні дані). Треті почали заявляти, що "воювати будуть усі", хоча сама світова історія воєн свідчила про те, що подібний формат добиває країну сильніше за військову поразку – Парагвай у війні 1864 року втратив близько 70% чоловічого населення і з тих пір, протягом понад 150 років так і залишається чи не найвідсталішою країною Південної Америки, хоча на середину позаминулого століття ситуація була зовсім іншою.
Українці розділилися чи то на дві великі частини (військові та їхні родичі – цивільні), чи то на купу маленьких групок і почали запекло звинувачувати у всьому один одного. Особливо жорстко, а деколи, як бачимо у випадку із Батюковим, навіть жорстоко діставалося так званим "ухилянтам". До яких той же військовий фактично, як це видно із його скандального посту та коментаря, записав усіх, хто не перебуває у війську. Хоча зрозуміло, що далеко не усі з них ховаються від ТЦК. Та і керівництво ЗСУ й Міноборони заявляло, що нинішня війна чим далі, тим більше залежить не від кількості людей на фронті, а від кількості та якості зброї. Інформації від самих військових про те, що війна перетворилася на дистанційну, дронову битву, чим далі, тим більше. Але агресії на адресу цивільних це, як бачимо, не зменшило.
Привиди Третього Рейху та погромів
Одна із причин такого явища – це те, що в суспільстві, можливо, спеціально розпалюється внутрішня ненависть. Зверніть увагу, тема "ухилянтів" з’явилася у широкому вжитку невдовзі після гучного скандалу із хабарниками в ТЦК, ВЛК та МСЕК. Тоді, після історії з керівником Одеського обласного ТЦК, навіть довелося звільняти очільників усіх обласних територіальних центрів комплектування.
А тепер, коли ми бачимо подібні заяви військового на адресу цивільних – серед яких, повторимося, далеко не усі є "ухилянтами" – про корумповані ВЛК, про свавілля ТЦК (про які уже заявили на найвищому рівні, зокрема, омбудсмен Лубінець) та інші проблеми процесу мобілізації з боку держави уже ніхто не згадує. У всьому звинувачують простих людей. Ба більше, тепер ще і їхніх дітей.
Не хочеться нагнітати ситуацію, але такі слова Батюкова – уже нагадують про радянське тавро "дітей ворогів народу", яких теж не жаліли тільки тому, що їхні батьки були "неправильними" з точки зору. Зважаючи ж на те, як діти, особливо підлітки, швидко переймають найгірші зразки комунікації (та й взагалі усе найгірше від дорослих – згадайте терористів з Івано-Франківська), то зовсім скоро ми можемо зіткнутися із ситуацією навіть і масового булінгу, чи взагалі відвертого знущання, побиття тощо тих дітей, чиї батьки з тих чи інших, можливо, навіть цілком законних причин не перебувають у лавах ЗСУ.
Подібні вкиди в і так емоційно нестабільне під час війни суспільство ні до чого доброго не приведуть. Уявіть собі, якщо завтра, у відповідь на слова того ж Батюкова, велика кількість цивільних, жінок перш за все – просто відмовиться підтримувати армію донатами чи іншими видами допомоги. До чого усе це може призвести?
Культивування ненависті – навіть до корумпованих керівників ТЦК, не кажучи уже про простих громадян, єдиною виною яких є те, що їх з якоїсь причини не відправили у навчальний центр ЗСУ (де потім із частиною з цих людей просто не знають, що робити) – це завжди призводить до трагедії. Нацистська Німеччина, між іншим, виросла саме із таких звинувачень – "кляті євреї винні у тому, що наша велика імперія програла світову війну". Це взагалі характерна особливість ультраправих, їхня родима пляма, якщо хочте – знайти якусь відверто слабку верству в суспільстві і звинуватити у всіх проблемах саме її. У Третьому Райху це були євреї, у Російській Федерації – спочатку "ліца кавказской національності", а потім усі мігранти та "нєрусскіє". В Україні, схоже, у всьому тепер будуть звинувачувати цивільних. Причому, повертаючись до слів "героя" цієї статті, навіть жінок. Яких взагалі не мобілізують. Але – якщо механізм ненависті запустити в суспільстві на повну потужність, то його уже не зупинити. І оскаженілим людям уже буде все одно, як під час кишинівського погрому 1903 року (де причиною стала чутка про те, що єврей-власник каруселі вигнав молоду християнку, ще й вибивши у неї з рук немовля; усе це, звісно ж, виявилося вигадкою – але кого це вже цікавило)…