Сполучені Штати у переговорному процесі, нав'язаному Україні та Росії, все більше нагадують або безініціативного рефері, або того, хто підігрує одній зі сторін. І в конкретному випадку – російській.
Справді, за минулий час США демонстрували тактику "батога і пряника", у якій батіг призначався для України, а от пряники, як явні, так і гіпотетичні – для Росії. При цьому представники адміністрації президента США, а також члени переговорної групи регулярно демонструють кардинальне незнання проблематики питання і у своїх інтерв'ю припускаються грубих помилок. І це лише посилює впевненість у некомпетентності людей, які намагаються себе виставляти миротворцями у межах наймасштабнішого та найкривавішого протистояння на європейській частині континенту від часів Другої світової війни.
Ці та багато інших фактів так чи інакше, але порушують питання: а чи потрібні нам взагалі такі переговори й такий посередник, як США?
Переговори
Будь-які переговори – це дуже складний та тривалий процес, під час якого народжуються загальні вирішення складних питань. Але це можливо лише в тому разі, коли сторони зацікавлені в ньому, а посередники абсолютно неупереджені й можуть однаково тиснути на протиборчі сторони.
Іноді посередники навіть можуть вести гру в імітацію, представляючи свої дії повністю або частково спрямованими на підтримку однієї зі сторін для досягнення рівнозначних домовленостей. У переговорах на міжнародному рівні імітація – це завжди вищий пілотаж, оскільки ті, хто імітує, не тільки можуть викликати гнів громадськості та ЗМІ, але також і неприязнь колег – до того моменту, коли розкриється їхня роль.
Але тільки не в нашому з вами випадку.
Щодо чинного переговорного процесу, то варто визнати, що ні Україна, ні Росія в ньому не зацікавлені. Нам ці переговори нав'язали після епохальної заяви Дональда Трампа про те, що він може завершити війну за 24 години, після чого 47-й президент США взагалі відмовився від своїх слів.
При цьому саме адміністрація Трампа намагалася тиснути на Україну припиненням постачання зброї та розвідувальних даних, але яким чином вони тиснули на Росію? На сьогоднішні немає жодного факту того, як США притиснули до кута РФ і змусили її піти на найменші поступки.
Напрошується висновок: нинішній посередник у переговорному процесі не має достатньої кваліфікації і як недооцінює Україну, так і переоцінює Росію. Але тоді питання: якщо цей посередник і надалі демонструватиме низький ККД і Україна від нього може відмовитися, кому від цього буде гірше і які заходи вчорашній союзник може застосувати проти нашої країни, аби повернути її в орбіту переговорного процесу?
Чим загрожує відмова
Я зовсім не відкидаю такого повороту, що Україна може повністю змінити свою позицію та визнати переговори з Росією неспроможними та безперспективними. Які наслідки для нас тоді будуть?
Ну, від Росії нічого нового, а от адміністрація Дональда Трампа може оголосити, що вона повністю припиняє підтримку України. Через війну США можуть повністю заблокувати постачання озброєнь нашій країні, розвідувальної інформації тощо. Загалом це єдиний інструментарій, який може використати адміністрація Дональда Трампа. Але наскільки він для нас критичний?
Давайте спершу оцінимо допомогу від Європи та від США Україні, яка надходила з 2022 року.
Згідно з даними Кільського інституту світової економіки, Україна отримала військову допомогу від країн Європи на 132 мільярди євро, а від США – на 114. При цьому значна частина американської допомоги була сконцентрована не на прямих постачаннях, а на фінансуванні підприємств, які виробляють військову техніку – для нових замовлень саме для армії США. Тобто Штати постачали в Україну ту техніку, яку вони планували списувати, але могли таким чином вигідно для себе вносити до бюджетів для кругового циклу цих коштів усередині країни.
Яскравий приклад – це БТР М1117, який у січні 2023 року був включений до пакету допомоги Україні у кількості 250 одиниць, але ЗСУ їх отримали лише навесні 2024-го. І це при тому, що М1117 на балансі армії США 2900 одиниць, із яких 1800 у користуванні, а інші на зберіганні.
І завдяки Україні сьогодні Сполучені Штати можуть оновлювати потенціал своєї армії, використовуючи внутрішній, замкнутий цикл, а тому американський військово-промисловий комплекс розквітнув і навіть більше – став у певному сенсі залежнішим від України. Більше, ніж станом на 2025 рік Україна від США.
Річ у тім, що зараз ми можемо спостерігати серйозне зростання виробництва військової продукції, а також виділення коштів у Європі – як на бюджети власних армій, так і на підтримку України. Тим часом український ВПК не стоїть на місці. Він є не лише генератором максимально адаптованих до сучасної війни ідей, а й нарощує виробництво власної продукції.
Нещодавно президент України Володимир Зеленський говорив про те, що у 2024 році було вироблено 154 САУ 2С22 "Богдана". Це більше, ніж виробили таких артилерійських систем підприємства усієї Європи та навіть США! Але все одно нам на фронті цієї кількості мало.
У 2024 році український ВПК виробив військову продукцію більш ніж у 3,5 рази більше, ніж у 2023-му. Загальна сума виробленої продукції зросла з 3 млрд доларів до понад 10 млрд доларів.
Раніше Україна вже стикалася з демаршами США щодо постачання озброєнь. У жовтні 2023 року Республіканська партія майже на пів року заблокувала в Конгресі допомогу Україні. Але ми вижили, пристосувалися, адаптувалися в найскладніший момент масштабної хвилі наступу ворога.
Під час недавнього короткочасного блокування, зокрема й розвідувальної інформації, також швидко адаптувалися, диверсифікували розвіддані внаслідок європейських партнерів. І навіть на випадок відключення всюдисущого Starlink підготувалися з урахуванням не лише внутрішнього потенціалу, а й підтримки європейців, тієї ж Швеції.
На сьогодні і в сучасних реаліях війни США не є вирішальним для України партнером. Подальший розвиток військово-промислового комплексу країн ЄС та України відсуває роль Штатів на другий план і навіть далі. Особливо з огляду на теперішній рівень виснаження Росії.
РОВ зараз вже не можуть собі дозволити проведення масштабних загальновійськових наступальних кампаній. Ба більше, ми вже спостерігаємо те, про що я говорив у 2024-му – виснаження російських військ призведе до неможливості не лише наступати, а й утримувати раніше зайняті позиції. Особливо яскраво ця тенденція виявляє себе на Покровському та Куп'янському напрямах, а також показові операції Сил оборони України на території самої Росії.
Усе це не означає, що без США Україні буде легко – нічого подібного. Але це говорить про те, що кінець світу у разі абстрагування від американських партнерів не настане, а навпаки. Вихід Штатів із коаліції каталізує процеси зростання ВПК не лише в Європі, а й у самій Україні. Як я згадував вище, з 2022 року виробництво озброєння у нашій країні демонструє показники, яких раніше ніколи не було.
Причому Україна з урахуванням сучасних викликів змушена обмежувати виробництво низки продукції військового призначення через відсутність їхньої потреби в умовах нинішньої фази війни.
Це також дозволяє говорити про можливість відкриття обмеженого експорту українських озброєнь для поповнення бюджету та стимуляції внутрішнього виробництва.
Поки що на шляху правильних рішень стоїть внутрішня бюрократія, але Україна має достатньо ресурсів, аби диверсифікувати допомогу від США не лише завдяки європейським партнерам та низці країн, які не фігурують публічно, а й коштом внутрішнього потенціалу, якому потрібен ще більший поштовх, ніж раніше. Особливо за умов настільки ненадійного партнера, як США.
Висновки
У нинішніх умовах ми дійсно можемо собі дозволити відмовитися від посередництва США у питаннях, у вирішенні яких ми не бачитимемо того, що Вашингтон на нашій стороні. Відмова від посередництва Штатів не обернеться кінцем світу для України, але стане серйозним ударом по репутації й навіть приниженням для адміністрації Дональда Трампа, від якого вони не зможуть оговтатися.
А тому варто розуміти, що ми США, насамперед адміністрації Трампа, зараз потрібні значно більше, ніж вони нам. І у разі розриву угод та взаємодії більше постраждає саме Вашингтон з урахуванням амбітних планів американського президента, які поки що не реалізуються навіть на десяту частку відсотка, а саме навпаки – демонструють слабкість та загнаність чинного господаря Білого дому.
У 2022, 2023 та 2024 роках я б нізащо не сказав, що Україна зможе протистояти Росії без США, але зараз вважаю, що наша країна має відстоювати свої позиції твердо та рішуче, незважаючи на наслідки від непередбачуваного й образливого Трампа.
Карти на руках зараз саме у нас, а ніяк не у США і тим більше не в Росії. Так про що розмова?