Перше, що потрібно мати на увазі в контексті дискусій щодо можливості членства України в Північноатлантичному Альянсі – не генсек НАТО вирішує питання щодо вступу чи невступу України до НАТО. Попередній генсек НАТО цілком позитивно ставився до перспективи вступу України до НАТО, але не міг вплинути на це питання. Рютте також не є супротивником вступу України до НАТО. І він також не може вирішити це питання. Його "гмикання" під час обговорення цього питання у розмові з Трампом просто показують двоїстість його ситуації. Рютте не хоче говорити однозначне "ні" членству України в НАТО, але в присутності Трампа він не може захищати перспективу членства України в НАТО. Його зараз це питання хвилює далеко не в першу чергу. Для Рютте завдання номер один – боротьба за виживання НАТО у колишньому вигляді, і за збереження провідної ролі США у НАТО. Тому Рютте лебезить перед Трампом, підлаштовується під президента США. Рютте зараз один із найбільш явних та послідовних "трампо-опортуністів". І його можна зрозуміти. Він виборює порятунок організації, яку очолює.
Найбільше, хоч і не визначальний вплив на вирішення питання про вступ чи невступ України в НАТО, звичайно мають США. Однак заблокувати (або хоча б загальмувати) вирішення цього питання може будь-яка країна НАТО. У 2008 році президент США Дж. Буш (молодший) активно підтримував ідею надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). На той момент це був статус кандидата в члени НАТО. Але таке рішення тоді заблокували Франція та Німеччина, під значним впливом путіна.
Нинішня ситуація (за президентства Трампа) є абсолютно очевидною. За президентства Трампа Україна не буде членом НАТО. І позиція Рютте при цьому немає істотного значення. Трамп переконаний, що саме тема можливого членства України в НАТО є головним каменем спотикання на шляху до припинення війни між Росією та Україною, і готовий без проблем пожертвувати цією темою заради припинення війни. Про це відкритим текстом і вже багато місяців поспіль говорили і сам Трамп, і члени його команди.
Тому для нас не має бути жодних ілюзій. При Трампі ми не отримаємо членства в НАТО. Ще одна проблема – а що буде з НАТО при Трампі? Чи виживе цей блок у колишньому вигляді? І чи буде цей Альянс при Трампі дієвою гарантією безпеки навіть не для нас, а для Європи?
Однозначної відповіді на ці питання сьогодні немає.
Але це не означає, що ми повинні самі відмовитися від перспективи членства в НАТО, навіть якщо ця перспектива є дуже ілюзорною, як і роль НАТО як гаранта безпеки. Якщо ми на це добровільно погоджуємося, то ми відмовляємося від свого зовнішньополітичного суверенітету. І завтра нам та сама Росія заборонить членство в ЄС. З'являться тоді інші обмеження нашого суверенітету. Куди (до яких міжнародних організацій) вступати чи не вступати, маємо вирішувати ми самі. А далі вже інше питання – чи приймуть нас до цих організацій.
На якому політичному фундаменті тоді Україні вибудовуватиме надійні гарантії безпеки після припинення війни? Насамперед слід розуміти, що жоден договір (навіть про взаємну оборону, а тим більше про нейтралітет), і навіть членство в НАТО, і навіть ядерну зброю не є абсолютною гарантією безпеки. Абсолютних гарантій безпеки взагалі не існує у природі.
Йдеться про значущі фактори безпеки (які чомусь стали називати "гарантіями безпеки"). І головний такий фактор для нас – збереження сильної армії та зміцнення її оборонного потенціалу за допомогою найсучасніших та найпотужніших видів зброї. Саме ефективна обороноздатність України буде головним чинником стримування нового російського вторгнення. Другий значущий фактор такого стримування – формування оборонних альянсів з нашими міжнародними партнерами, що передбачає на даний момент і на перспективу взаємне постачання зброї, спільні проекти оборонного виробництва, за можливості – розміщення військового контингенту країн-партнерів на нашій території. На найближчу та середньострокову перспективу нашими головними стратегічними партнерами будуть європейські країни (включаючи Велику Британію). Можливий розвиток партнерських відносин у військовій сфері також із Туреччиною. Що стосується США, то при Трампі дай бог зберегти хоча б часткові партнерські відносини та можливість закупівлі американської зброї.
Від перспективи членства в НАТО Україні не варто відмовлятися (хоч би формально), але й зациклюватись на цій темі не варто. У Європі неминуче формуватиметься нова структура регіональної безпеки, невід'ємною частиною якої стане Україна. Європейці вже розуміють, що без України не зможуть повноцінно забезпечити свою безпеку в умовах зростаючих загроз з боку Росії та можливого зниження рівня відповідальності США за безпеку на Європейському континенті. А для нас буде потрібна політична, економічна та ресурсно-технологічна підтримка країн Європи. Цей взаємний інтерес стане основою формування нового оборонного альянсу в Європі.