Вона про те, що ті, хто зараз сумлінно перебуває на службі, відчувають себе зневаженими. Людям просто надали привід сказати про своє страждання, і от вони про нього стали казати.
Я раніше казав: окрім тих, хто вже у війську, у нас за великим рахунком більше нікого не буде!
Те військо, яке є, – іншого не дано. Воно, те, що є, – наша надія й опора. Саме це військо треба пестити й леліяти.
Чим довше людина воює, тим більше за інших рівних благ вона має отримувати.
Ставка на нових – програшна, бо нових – мізер, а старих – сотні тисяч.
А ще – це про якість. За битого двох небитих дають.
Кажуть, що потічок людей, яких мобілізовують в армію, невеликий, що витікає з армії СЗЧ-шниками, убитими, зниклими безвісти й пораненими теж чимало. Але я знаю, що якщо нормально вкластися в тих золотих, хто ще лишився, то в нас усе вийде.
Не тільки кількостями людей треба мислити, а і їх якісними характеристиками. На війні буває так, що одна людина може бути вартою 10 інших. І навпаки, якийсь недолугий або зловредний солдат може нанести своїм же шкоду. Тому цінність бійця може змінюватися як у десятки разів за абсолютною величиною, так і міняти свій знак.
Головними мають бути не цифри людської маси, а сума якостей особистостей.
Ще раз – кількість мобілізованих і кількість втрат не пояснює достатнім чином зміни боєздатності війська. Набагато більшу силу має морально-психологічний стан тих, хто зараз служить, їхня організованість, затребуваність, реалізованість, професіоналізм, навченість і мотивованість.
Скільки надії є в них на самих себе – стільки в нас і є шансів на перемогу. Правило "найкраще – новачкам" є хибним, є протилежним тому, що треба робити. Звісно, новачків варто залучати. Але треба все ж найбільше наділяти тих, хто найбільш досвідчений, вправний, успішний, стійкий. Тоді й новачки підтягнуться – бо вони будуть заходити не в поступову деградацію умов служби, а у процес зростання, як власного, так і армії загалом.