Першим про варіант "надра в обмін на підтримку" заговорив президент України Володимир Зеленський, коли восени минулого року презентував свій план перемоги. У четвертому пункті плану сказано: "Україна пропонує стратегічним партнерам укласти спеціальну угоду щодо спільного захисту наявних у країні критичних ресурсів, спільного інвестування та використання відповідного економічного потенціалу. Ідеться про природні ресурси та критично важливі метали ціною у трильйони доларів США. Це, зокрема, уран, титан, літій, графіт та інші стратегічно цінні ресурси, які є значною перевагою у глобальній конкуренції".
Вартість розвіданих корисних копалин України оцінюється не однаково. Наприклад, видання Forbes торік написало, що українські надра коштують не менше 14,8 трильйонів доларів. Але може виявитися, що й значно дорожче – серйозних геологічних розвідок в Україні не велося аж з 1967 року. Поки ж вважається, що найбагатші надра – в Донецькій (3,8 трлн доларів), Дніпропетровській (3,5 трлн доларів), Луганській областях (3,2 трлн доларів). Виглядає так, що Україні є чим віддячити за свій порятунок.
Критика пропозиції Володимира Зеленського зводиться переважно до трьох тез. По-перше, що це за допомога, якщо нам за неї треба платити? По-друге, чому аж 500 мільярдів? По-третє, а де ж гарантії безпеки в обмін на надра і чому про них не говорять Сполучені Штати?
На відміну від корисних копалин, відповіді на всі три зауваження лежать на поверхні. По-перше, на кону саме існування української держави. Крім того, йдеться не про те, щоб віддати, наприклад, американцям якісь надра на суму 500 мільярдів, а про інвестування в розвідку, розробку і видобування. Тобто про спільний бізнес, в якому інвестор не тільки видобуватиме те, що вже розвідано, а може вкластися і в нові геологічні розвідки – а це левова частка витрат у видобуванні корисних копалень, яка часто значно перевищує половину собівартості. Ну і варто не забувати, що українські надра лишаються недорозвіданими вже майже 60 років.
По-друге, чому 500 мільярдів? Цю суму днями озвучив президент США Дональд Трамп. Йому властиво висловлюватися дуже приблизно, і ніхто, поки що, крім нього, не говориив про конкретні суми. Найближчим часом до Києва має приїхати міністр фінансів США Скотт Бессент саме для обговорення потенційної угоди "надра в обмін на підтримку", тоді, можливо, суму угоди уточнять. До того варто орієнтуватись не стільки на слова Трампа, скільки на озвучену недавно реальну суму військової допомоги США Україні за час роботи адміністрації президента Джозефа Байдена. Президент Зеленський заявив, що вона склала близько 75 мільярдів доларів. У Сполучених Штатах ідеться про 177 мільярдів, але скільки було насправді і куди саме пішли ці кошти – з’ясовуватиме спіціальна інспекція, яку створила адміністрація Дональда Трампа.
Третій пункт – а де ж гарантії безпеки? Щоб не гадати, можна звернутися до прикладів з історії. Загальносвітова практика після другої світової війни абсолютно чітко свідчить про пряму залежність гарантування безпеки від обсягів прямих іноземних (насамперед від США) інвестицій в економіку. Контури НАТО в Європі майже один в один співпадають з кордонами країн, які отримали найбільшу фінансову допомогу за планом Маршалла та інвестиції зі США. Тайвань із 50-х років минулого століття почав перетворюватися у науково-промисловий хаб із виробництва товарів електроніки – від базово-побутового до найпередовіших технологій. Також із залученням великих інвестицій США. Одночасно Тайвань отримав договір про взаємну оборону зі США, а в 70-х роках Конгрес Сполучених Штатів ухвалив Закон про відносини з Тайванем, який зобов’язує США гарантувати Тайваню безпеку. Минуло 70 років і принцип "безпека за інвестиції" працює бездоганно із Тайванем. А, якщо говорити про НАТО, то цей принцип працює довше, ніж 70 років.
Що може бути не так? Значна частина територій України, де є розвідані цінні копалини – під окупацією, при чому якраз ті території, де, за останніми даними, найдорожчі поклади. І, якщо мирний план включатиме також територіальні поступки України та зняття економічних санкцій з Росії, то виявиться, що Росія вийде з війни не просто без втрат, але ще й з величезним бонусом, який швидко і багатократно компенсує все нею витрачене на війну. Що це може означати в перспективі в плані безпекових викликів – питання риторичне.
Є також технічний момент – родовища найцінніших копалин в Україні є комплексними, тобто в одному родовищі можуть бути, наприклад, одразу кілька металів. Це вимагає нових технологій видобування. І це буде чинником, який може суттєво вплинути на ціну, зміст і терміни угоди між Україною та США.
Так чи інакше, на сьогодні озвучена схема взаємозаліку між Україною і США лишається єдиною реалістичною основою подальшої підтримки України у протистоянні з Росією та створює відчутні підстави для завершення війни.