Це не просто тиша після пострілів, а стан, коли сторони усвідомлено відмовляються від насильства, визнаючи право іншого на існування.
Чи є такою росія? Категорично ні.
Тому називати будь-які домовленості з людожерами про закінчення війни "миром" – це не просто некоректно, це означає зрадити пам'ять усіх, хто загинув від їхніх рук, усіх, хто захищав і захищає нашу країну ціною власного життя.
Можна говорити про вимушений компроміс – так.
Але мир... З ким миритися? З тими, хто методично знищував наші міста? З тими, хто вбивав наших дітей? З тими, хто катував наших громадян? Це блюзнірство – використовувати слово "мир" у контексті відносин з терористами та воєнними злочинцями.
Якби світ був більш рішучим, цих негідників потрібно було провчити так, щоб вони на сотні років забули про свої загарбницькі амбіції. Але світ виявився боягузливим і безпорадним перед обличчям очевидного зла.
Кожного разу, коли звучать фрази "перемовини про мир", "мирні домовленості" стосовно росії – це звучить як знущання над здоровим глуздом.
Саме слово "мир" необхідно повністю вилучити з дискурсу, коли мова йде про відносини з вбивцями і терористами.
Ми маємо називати речі своїми іменами. Не може бути "миру" з тими, хто не визнає самого права нашого народу на існування. Можуть бути лише тимчасові вимушені компроміси.
Справжній мир настане лише тоді, коли агресор втратить будь-яку здатність загрожувати іншим і понесе повну відповідальність за скоєні злочини.