Правоохоронці затримали чотирьох представників вищого командування ЗСУ. Усім інкримінують неналежне виконання своїх посадових обов’язків, яке призвело до негативних наслідків на фронті. Це перший арешт офіцерів такого рівня, які, до того ж, воюють від початку широкомасштабної російської агресії. Трьох – генералів Юрія Галушкіна і Артура Горбенка та полковника Іллю Лапіна звинувачують у провалі оборони Харківської області у травні 2024 року. Ще одному із затриманих – полковнику Дмитру Рюмшину ставлять за провину масові випадки СЗЧ в особовому складі 155-ої окремої механізованої бригади, якою він командував. На час досудового слідства усі четверо мають перебувати під вартою.
Беззаперечних фактів в цій історії всього два – прорив української оборони в Харківській області був, СЗЧ в 155-й бригаді під час навчання її військових у Франції – теж були. Обставини, за яких це могло статися, ступінь особистої вини командирів так, як їх викладають в офіційних заявах ДБР і СБУ, які ведуть слідство, виглядають зовсім не так однозначно.
Зокрема, колишнього комбрига 125-ї бригади ТРО генерал-лейтенанта Артура Горбенка звинувачують у тому, що він не вживав заходів з укомплектування бригади; визначав завищені бойові завдання батальйонам; не організував артилерійську підтримку; неналежно облаштував опорні пункти, інженерні загородження; не довів до підлеглих інформацію про наступ РФ, що готується; не організував взаємодію з іншими підрозділами. Через це відбувся незапланований відхід підрозділів бригади з позицій.
Але ще в липні 2024 року генерал Горбенко розповів, що неповний комплект бригади та брак озброєнь було хронічною проблемою, про яку він доповідав вищим інстанціям і яку намагався вирішувати самотужки – зокрема, збираючи кошти на закупівлю мінометів. Які закуплені були, але до бригади чомусь надійшли не всі. При цьому він мав наказ тримати під контролем бригади 44 км лінії кордону. Це справді непосильне завдання при неповному комплекті особового складу без належного озброєння, але очевидно, що це завдання собі поставив не командир бригади.
Ставити завдання та забезпечувати ресурсами для його виконання – посадовий обов’язок колишнього командувача оперативно-тактичного угруповання військ "Харків" бригадного генерала Юрія Галушкіна. В ДБР вважають, що він з цим обов’язком не впорався, тому що невірно оцінив потенціал ворога та обстановку на ділянці відповідальності. А розвіддані про запланований наступ росіян просто проігнорував. Така позиція ДБР може викликати сумнів, оскільки зі слів того ж генерала Горбенко очевидно, що про плани росіян було відомо і до наступу – наскільки це було можливо – готувалися.
Колишньому командиру 415-го батальйону 23-ї ОМБр полковнику Іллі Лапіну ставлять у провину те, що він, нібито, не організував оборону в населених пунктах Стрілеча, Красне, Липці та Слобожанське і проігнорував самовільний відхід військових. А також віддав одноосібно бойовий наказ за відсутності наказу старшого командира. Генерал Горбенко свідчить, що відступ 415-го батальйону на одному з флангів був, але він не вважає, що це було саме бігство. Бо після цього відступу і 125-а бригада і 415-й батальйон закріпилися на нових рубежах і тримали оборону спільно з іншими військовими частинами.
В усіх трьох випадках ідеться про реагування на конкретну бойову ситуацію командирами різного рівня. Воно могло бути правильним або помилковим. Але помилка – це ще не злочин. І скільки в цій помилці об’єктивних чинників, а скільки особистих, наскільки неправильні дії були зумисними – мають встановлювати фахівці, які знають військову справу. Тільки так можна кваліфікувати їх як злочин. Але слідство ведуть цивільні – в країні, яка більше 10 років існує в умовах війни, повністю відсутня військова юстиція. І це вже достатня підстава сумніватися в компетентності й об’єктивності розслідування.
Трохи простішою може виглядати ситуація із 155-ю бригадою, якою командував полковник Дмитро Рюмшин. З матеріалів слідства відомо, що він не давав хід рапортам своїх підлеглих про випадки СЗЧ – тобто документально доведено, що про них він знав, але до правоохоронних органів, як це належить, відповідну інформацію не надавав. І це точно є службовим порушенням. Але ДБР наполягає також на тому, що полковник Рюмшин свідомо брав на службу ухилянтів і за хабарі відправляв їх на навчання у Францію, де вони з військової частини тікали. Як цю частину обвинувачення планують доводити слідчі – уявити собі непросто. Факт хабаря взагалі складно довести, навіть коли відомі й доступні обидві сторони протиправної дії. А тут, щонайменше, доведеться ще за межами України шукати тих, хто нібито давав гроші командиру, щоб він відправив їх за кордон.
Очевидні недоладності справ проти чотирьох командирів ЗСУ навряд чи варто одразу трактувати як те, що слідство є замовленим з метою знизити авторитет армії чи ще з якоюсь. Хоча політичні опоненти влади вже скористалися такою можливістю, акцентуючи увагу на тому, що брати підслідних під варту як особливо небезпечних злочинців – це явний перебір, який принижує всіх військових, а також на тому, що відповідальних за провал оборони Харківщини, насправді більше.
Позицію військових спробував збалансовано викласти бригадний генерал Сергій Собко. Він зауважив, що помилки на війні – неуникненні, карати за них – неправильно, оскільки це негативно вплине на ініціативність інших командирів. Крім того, в армії можуть дії влади сприйняти як несправедливість – просто тому, що існує недовіра і до системи правосуддя, і до політичного керівництва країни. З іншого боку, вважає генерал Собко, "при правильному підході, якщо процес є прозорим і справедливим, це може сприяти вдосконаленню системи командування та зменшенню ризику повторення помилок".
Окремо також слід згадати позицію комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Там нагадали про існування бойового імунітету, який під час війни є правовим запобіжником, що виключає кримінальну відповідальність військовослужбовців за дії, вчинені в умовах воєнного стану та в межах службових компетенцій. Тобто, щоб не виглядати порушниками цієї норми, представникам політичного керівництва та правоохоронцям доведеться шукати також докази, що затримані командири діяли за межами своїх повноважень. І це реальний виклик для нинішньої влади, не впоравшись з яким, вона ризикує зазнати нових репутаційних втрат.