Сьогодні – шоста річниця цієї історичної події, шоста річниця "народження" нашої єдиної помісної Православної Церкви України, створення якої було одноголосно підтримане усіма делегатами Собору, присутнім єпископатом, духовенством, вірянами.
Щиро вітаю повноту нашої єдиної, помісної, автокефальної і тепер дійсно утвердженої самим життям Української Православної Церкви! Церкви, яка завжди зі своїм народом. Церкви, яка там, де в ній є потреба. Церкви, яка зустрічає з відкритими дверима і відкритими серцями. Церкви, яка прагне єдності та протистоїть розбрату. Церкви, яка поважає і навчає любити свій край. Церкви, яка проповідує любов і словами, і ділами, і самим своїм життям. Яку кожен, хто належить до неї, може назвати "моя Церква". Це – наша Церква, це рідна Церква, це вільна Церква. Церква Христова, Церква українського народу.
Ці перші шість років нашого повноцінно ствердженого автокефального буття пролетіли ніби швидко, але вони були плідними і повчальними, насиченими різними подіями, випробуваннями, досягненнями, життєвими уроками. Ми успішно пройшли етап свого становлення як всередині країни, так і поміж міжнародної релігійної спільноти. А нині наша Церква – на шляху подальшого утвердження. І ми на ньому не самі: з нами наші віряни, наша держава, наші друзі, партнери, інші помісні Церкви-Сестри і наша Церква-Матір.
Слава Богу за все! І велика подяка усім вам, церковній повноті, бо з вас усіх складається наша велика й міцна родина Православної Церкви України.
Цінуймо цей великий дар духовної єдності й незалежності, який ми маємо, примножуймо його, утверджуймо, аби його не змарнувати, не втратити і в належний час дати гідну відповідь – і перед людьми, і перед Богом.