Пане Володимире, як ви загалом оцінюєте демографічний стан в Україні наразі?
Сьогодні в Україні безпрецедентна ситуація. Після Другої світової війни не було такого руху населення, як зараз. Фактично третина населення залишила свої домівки: хтось виїхав за кордон, хтось став внутрішньо переміщеними особами. На піку після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у Європі та США було близько восьми мільйонів українців, а ще один-два мільйони були в росії. Зараз частина людей повернулися і, за різними оцінками, в Європі близько шести мільйонів біженців-українців. Звісно, все це б’є по демографічній ситуацій в самій Україні. Та й загалом багато сімей розділені, адже, скажімо, жінка з дітьми може бути у тій самій Європі, а чоловік — в Україні, і не може виїхати за кордон.
Який сьогодні баланс смертності та народжуваності в Україні?
До 2022 року в Україні щороку помирали понад 600 тис. громадян, а народжувались близько 400 тис. дітей. Тобто, вже тоді смертність переважала народжуваність. Протягом 2023 року в Україні народилось близько 370 тис. дітей, а померли 620 тис. громадян. Тобто, баланс смертності та народжуваності значно погіршився. Багато звісно людей гине на фронті або внаслідок війни у мирних містах. Втім, кількість загиблих все рівно не співставна з тією кількістю людей, які виїхали за кордон.
Ми постійно чуємо від різноманітних експертів, що після війни потрібно відроджувати українську націю. Мовляв, побільше дітей потрібно народжувати. Але навіть до великої війни не усі наважувалися народжувати через невпевненість у можливості подальшого утримання дитини. Можна лише уявити, який стан економіки буде після війни, а тому це ще більше відіб’є бажання у багатьох українців народжувати дітей. Що робити з цим?
По-перше, невідомо, яка економічна ситуація буде в країні після війни, адже якщо Україну партнери забезпечать фінансовими ресурсами, то і економічна ситуація для населення буде нормальною. Наприклад, в перший рік повномасштабної війни економічна ситуація в Україні була гіршою, аніж у другий рік війни, адже економічні процеси стабілізувалися. І зараз ситуація не гірша, ніж минулого року.
Але все рівно економічна ситуація для більшості українців не буде такою, як, скажімо, у 2021 році, а тоді вони боялися народжуватися дитину саме через можливу нестачу коштів.
Нещодавно була прийнята стратегія демографічного розвитку. Там прописана реалізація галузевих політик для підвищення народжуваності, створення умов для комфортного життя, доступне житло, покращення інфраструктури й таке інше. Але справжній ефект в демографії ми отримаємо тільки після того, як повернемо більшу частину українців, які виїхали за кордон. Навіть якщо в Україні після війни підвищиться народжуваність з нинішніх 300 тис. дітей до 500 тис. чи навіть більше, то ефект для тієї ж економіки ми отримаємо лише через 20 років, коли ці діти виростуть і почнуть працювати. Стимулювання народжуваності в Україні — це стратегія, але для виживання та відбудови країни потрібно повертися додому більшості українців, які живуть у Європі чи США.
Головна проблема сьогодні — ми не розуміємо, коли закінчиться ця війна. Ми втрачаємо дуже багато людей через цю невідомість. Так, багато людей гине, але в цілому ми втрачаємо мільйони українців, які все більше укорінюються за кордоном і зрештою є дуже мізерні шанси, що вони потім повернуться до України. Чим довше вони там, тим вищі шанси, що вони там і залишаться. Багато жінок залишаються в Європі заради дітей, адже там є для них перспективи, а в Україні в цьому плані суцільна невідомість наразі. Ті, хто хотів повернутися, зробили це ще протягом першого року повномасштабної війни, або максимум протягом другого року.
Як ви ставитесь до думки, що після закінчення війни для відновлення економіки України доведеться запрошувати трудових мігрантів з інших країн?
У будь-якому випадку це потрібно буде робити, але чим менше мігрантів ми залучимо, тим краще буде для України. Вже зараз очевидно, що чотири-п’ять мільйонів українці не повернуться додому. Наприклад, у 2022 році 75% українців за кордоном думали повертатися до України, згодом цей відсоток вже складав 50%, а згідно з останніми дослідженнями 66% українців за кордоном планують отримати громадянство тих країни, де вони наразі проживають. А якщо брати в абсолютних цифрах, то це близько чотирьох мільйонів людей, що хочуть взяти громадянство іншої країни. Це може говорити про те, що вони не планують повертатися до України. Плюс в росії зараз один-два мільйони українців. Хтось туди поїхав добровільно, а хтось ні. Але загалом можна припустити, що мільйон українців, які зараз є в росії, не повернуться до України. Тобто, з тим, хто зараз у Європі, це вже п’ять мільйонів осіб — стільки ми втратимо населення, яке потрібне тут, в Україні, для відновлення економіки. Якщо війна досить швидко закінчиться, то в Україні буде близько 25 мільйонів людей, а до повномасштабної війни було понад 37 мільйонів. Тому для відновлення країни потрібно буде залучати мігрантів. Але якщо Україна стане європейською державою, то у таких країнах завжди досить високий рівень міграції. Це нормально.
Хто ж тоді поїде до України, скажімо так, на заробітки?
По-перше, ще додам, що Україна сьогодні фактично мононаціональна країна, адже, окрім українців, тут майже нікого немає. У майбутньому це зміниться і на території України проживатимуть також інші національності, які приїдуть сюди. Є багато країн, де навіть після закінчення війни в Україні, рівень життя там буде нижчий, ніж у нас. ВВП на душу населення в Україні до 2022 року був на рівні близько 5 тис. доларів і навіть якщо після війни він впаде удвічі, то все рівно це буде більше зрештою, аніж в деяких країнах. Наприклад, це багато африканських держав — Нігерія, Кенія, Зімбабве. Але є ще такі країни, як Пакистан чи та ж Індія.
І для яких робіт населення цих країн зможе приїжджати до України?
Це буде державна політика і мають створюватися певні квоти для тих фахівців, які будуть потрібні. І не факт, що з того ж Пакистану приїдуть робітники для низькокваліфікованої роботи, адже це можуть бути і фахівці високого класу. Втім, думаю, що все ж більшість мігрантів будуть залучатися для менш кваліфікованої роботи.
Чи не вийде так, що, умовно кажучи, робітники з середньої Азії чи Африки будуть раді заробляти в Україні навіть 300 доларів на якихось важких роботах, а українці за такі гроші працювати не захочуть і таким чином залишаться без роботи, адже мігранти зголосяться працювати за будь-які гроші?
Усе буде залежати від того, яку політику проводитиме держава. Якщо в певному секторі економіки не буде вистачати робочих рук, а робочі місця є вільні, то от саме туди і потрібно запрошувати мігрантів. З іншого боку, на одній з наукових конференцій професор з Великобританії розповідав, що ті ж британці не дуже підтримують міграцію, але з іншого боку вони не хочуть доглядати за своїми хворими батьками. Тому зрештою до Великобританії і їдуть мігранти для того, щоб, зокрема, доглядати за британцями-пенсіонерами. На все мають бути квоти і тоді можна буде регулювати міграційні процеси.