Насамперед, варто зазначити, що правила Міжнародного кримінального суду передбачають для держав-учасниць можливість не виконувати вимоги ордеру на арешт обвинувачених у воєнних злочинах і злочинах проти людяності. Наприклад, якщо арешту заважають умови міждержавних договорів та інші обставини дипломатичного чи політичного характеру. У Монголії таких обставин предостатньо.
Об’єктивно: по-перше, ця країна надзвичайно залежна від постачань російських енергоносіїв та іншої сировини. 95% нафтопродуктів, які споживає Монголія – російського походження, і це, до того ж, третина усього, що ця країна імпортує. По-друге, географічно Монголія затиснута між Росією та її союзником Китаєм. Навіть якби монголи Путіна заарештували – вивезти його було б вкрай проблематично. Суб’єктивний фактор: хоч Монголія і є демократичною державою, зараз влада в ній належить Монгольській народній партії, яка є прямим нащадком керівної партії ще комуністичних часів – з відповідними симпатіями до Москви. Тобто, для Путіна це була гарантовано безпечна поїздка.
З точки зору Римського статуту – невиконання Монголією ордеру на арешт Путіна є відмовою від співпраці, до якої статут зобов’язує країни, які його ратифікували. Цей факт далі вивчатиме Асамблея країн-учасниць МКС, зважуючи всі обставини, які вплинули на рішення монгольської влади. І тепер серед таких країн – після ратифікації Римського статуту – є й Україна. Можна припустити з великим ступенем імовірності, що позиція української сторони буде найжорсткішою.
Навряд чи Монголія як держава зазнає більших втрат, ніж репутаційні. Це цілком відповідатиме натурі міжнародного права, оскільки в ньому немає кодифікованих інструментів примусу або покарань за невиконання договірних зобов’язань. Але Україна має шанс створити прецедент наслідків невиконання вимог МКС саме з важливої для України справи. Цього шансу не було б, якби Верховна Рада не ратифікувала Римський статут.
Навіть якщо ці наслідки будуть такими, на які Монголія зможе не звертати особливої уваги – сам факт, що Україна може впливати на важливі міжнародні рішення є позитивним. Суб’єктність держав реалізується в аспектах інституційних та силовому. Повноцінна участь у роботі міжнародних інституцій додає кожній країні впливу там, де вона обмежена у своїх силових параметрах. І цей вплив визначається правилами інстутуцій – в даному випадку тим самим Римським статутом.
Крім того – що, можливо, є найважливішим – ратифікація Києвом Римського статуту суттєво розширює спектр злочинів Росії в Україні, які стануть підсудні МКС.
За даними Офісу Генпрокурора, в Україні зареєстровано понад 140 тисяч воєнних злочинів, скоєних Росією. Очевидно, що ця кількість тільки зростатиме, і це безпрецедентне навантаження на українську правоохоронну систему – саме тільки розслідування може тривати так довго, що не всі, хто мав би відповісти, доживуть до справедливого суду і покарання. Тому важливо, щоб певний тип справ – ті, які стосуються головних винуватців, розглядався на наднаціональному рівні.
Міжнародний кримінальний суд створювався спеціально для переслідування за чотирма категоріями злочинів: це злочини геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Ордер на арешт Путіна, виданий МКС ще у березні 2023 року, стосується обвинувачення у незаконній депортації населення, в тому числі дітей, з українських територій. Це з категорії злочинів геноциду. Цей тип злочинів підпадає під юрисдикцію МКС незалежно від того чи ратифікували чи взагалі визнали Римський статут країна-жертва та країна-агресор. Але для того, щоб Міжнародний суд у Гаазі розглядав дії Росії щодо України саме як злочин агресії, було потрібне розширення юрисдикції МКС і на цю категорію. Що стало можливим після ратифікації Україною Римського статуту.
Чому так важливо, щоб дії Росії розглядалися в МКС саме в аспекті злочину агресії? Саме визначення, смислове і правове наповнення цього злочину з’явилося менше ста років тому і з точки зору міжнародного права вважається найбільшим злочином, який може вчинити держава – всі інші міжнародні злочини є похідними від нього. Відповідно, правові наслідки визнання вини у злочині агресії мають найбільшу вагу. Стосовно Росії це може вилитися у кримінальну відповідальність широкого кола російського керівництва – вже не тільки Путіна та найвищих військових, але й цивільних урядовців, пропагандистів і тому подібного. Крім того, політико-правові наслідки для держави як такої – визнання Росії агресором підважить її позиції в ООН аж до втрати місця постійного члена Ради Безпеки і відповідного впливу. Тобто, ратифікація Римського статуту також дає Україні можливість на міжнародному рівні завдати державі-агресору удару порівнюваного з завданням військової поразки. І це – в перспективі – набагато важливіше, ніж демонстративна зневага Путіна до міжнародного права.