Повернення до нормальності під час війни: чому рутина стає нашим рятівним колом

Війна - це час хаосу, невизначеності та постійної загрози. Здавалося б, у такій ситуації всі звичні правила та ритми життя мають відійти на другий план. Але парадоксальним чином саме під час кризи люди часто з усіх сил намагаються повернутися до нормальності, відновити свої щоденні рутини та ритуали. Чому так відбувається? І як ці прагнення допомагають нам вижити та зберегти психічне здоров'я в екстремальних умовах?

Коли почалося повномасштабне вторгнення, здавалося, що життя зупинилося. Всі плани, всі звичні справи раптом втратили сенс перед лицем смертельної загрози. Багато хто був змушений покинути свої домівки, розлучитися з близькими, опинитися в незнайомому та небезпечному середовищі. У такі моменти здається, що нормальність - це розкіш, яку ми більше не можемо собі дозволити.

Але дуже швидко стало зрозуміло, що повна відмова від звичного життя - це шлях до відчаю та саморуйнування. Люди почали шукати способи відновити бодай якусь подобу нормальності серед хаосу. Навіть у бомбосховищах та підвалах вони намагалися створити затишок, готували їжу, грали з дітьми, читали книжки. Волонтери організовували імпровізовані школи та дитячі садки, щоб діти могли продовжувати навчання та спілкування з однолітками. У містах, які зазнавали постійних обстрілів, люди все одно йшли на роботу, відкривали магазини та кав'ярні, прибирали вулиці.

Чому ж ми так вчепилися за рутину перед лицем смерті? Все просто – це наш інстинкт самозбереження в дії. Рутина дає нам відчуття контролю та передбачуваності в ситуації, коли ми насправді не контролюємо майже нічого. Коли ми робимо звичні справи, наш мозок отримує сигнал, що не все втрачено, що життя триває попри все.

Крім того, дотримання рутини допомагає нам структурувати час, який в умовах кризи стає аморфним та дезорієнтуючим. Коли кожен день схожий на інший, коли немає звичних маркерів початку та кінця робочого дня, вихідних чи свят, дуже легко загубитися в часі та впасти в апатію. Але якщо ми продовжуємо вставати в певний час, виконувати певні ритуали (наприклад, ранкову каву чи вечірню прогулянку), це створює відчуття ритму та порядку в нашому житті.

Для дітей збереження рутини та звичних занять є особливо важливим. В умовах стресу та невизначеності діти потребують якомога більше константів, речей, які залишаються незмінними. Звичний розпорядок дня, улюблені іграшки та ігри, казки на ніч - все це допомагає дітям відчувати стабільність та безпеку, дає їм ресурс для подолання тривоги та страхів.

Але рутина - це не лише про побут та розпорядок дня. Це також про збереження своєї ідентичності, своїх цінностей та смислів. Коли люди продовжують займатися улюбленими справами - співати, малювати, вишивати, вивчати іноземні мови - вони ніби кажуть собі та світу: "Я - це все ще я, війна не забрала в мене те, що робить мене мною". Це потужний акт опору та самоствердження перед лицем руйнівної сили війни.

Звісно, повернення до нормальності під час війни - це не просто і не завжди можливо. Іноді травма та стрес настільки сильні, що людина не може повернутися до звичного функціонування без професійної допомоги. І тут дуже важливо вчасно звернутися до психолога чи психотерапевта, які допоможуть пропрацювати травматичний досвід, знайти нові способи адаптації до реальності.

Але навіть якщо ви поки що не готові до терапії, є речі, які можна робити самостійно, щоб підтримати свою психіку та не втратити зв'язок із нормальним життям.

Ось кілька порад:

1. Створіть і дотримуйтесь певного розпорядку дня, навіть якщо ваше життя зараз дуже хаотичне. Вставайте та лягайте спати в один і той самий час, виділяйте певні години для роботи, відпочинку, спілкування з близькими.
2. Знайдіть час для занять, які приносять вам задоволення та відчуття осмисленості. Це може бути хобі, творчість, волонтерство, навчання.
3. Підтримуйте зв'язки з людьми, навіть якщо ви не можете зустрічатися фізично. Спілкуйтеся телефоном або онлайн, діліться своїми почуттями та переживаннями.
4. Дозволяйте собі відчувати та виражати весь спектр емоцій. Тут немає правильних чи неправильних почуттів. Якщо вам хочеться плакати - плачте, якщо хочеться сміятися - смійтеся.
5. Практикуйте техніки релаксації та управління стресом: глибоке дихання, медитацію, фізичні вправи.

Зрештою, прагнення до нормальності під час війни - це не заперечення реальності, а спосіб вижити та зберегти себе в цій реальності. Це наш спосіб сказати війні: "Ти не забереш у нас все людське, все, що робить життя вартим того, щоб його прожити". І поки ми продовжуємо наполягати на своєму праві на звичайне життя - ми вже перемагаємо. Бо життя, як би банально це не звучало, завжди знайде спосіб перемогти смерть.