Дорогий народе! Дорога Україно!
Зовсім скоро закінчується 2023 рік. Ще один рік нашої незалежності. Ще один рік нашої боротьби за незалежність. Ще один рік війни. Війни за свою землю. За нашу свободу. Одне за одного.
Запитавши в мільйонів українців про те, яким був цей рік, можна отримати мільйони різних відповідей. Кожен згадає щось своє. Згадає когось свого. Кожен має те, через що усміхнутися. Бо вдалося. Кожен має те, через що заплакати. Через втрати. Кожен із нас цього року боровся, працював, чекав, допомагав, жив і сподівався. По-своєму. Кожен.
Але кожен знайде в цьому році щось спільне для всіх українців. Головний підсумок року, головний його здобуток: Україна стала сильнішою. Українці стали сильнішими.
676 днів тому всім нам було кинуто виклик. З усіх боків на нас летіли ракети, з усіх напрямків на нас сунула ворожа навала.
676 днів тому на цьому самому місці я звертався до вас, українці, і повідомляв про початок повномасштабної війни. Ми не знали тоді, що чекає на нас попереду. Чимало хто не вірив, що ми витримаємо тиждень. Мало хто вірив, що виборемо 2022 рік, не кажучи вже про те, що ми вистоїмо 23-й. А сьогодні ми зустрічаємо 2024 рік.
Україна жива. Україна живе. Україна бореться й бʼється. Україна рухається, Україна долає шлях. Україна здобуває. Україна працює. Україна існує. І все разом – це не новорічне диво. Це не казка, не магія, а заслуга кожного з вас. Кожного з мільйонів українців. Кожного, хто протягом цього року щодня й щоночі доводив: українці сильніші!
Коли на початку 23-го року, в січні, в лютому, ми подолали, без перебільшення, найважчу зиму в історії. Коли довели: українці сильніші за холод і темряву. Сильніші за відключення й загрозу блекауту. Українці подолають будь-який дефіцит електроенергії, бо не мають дефіциту стійкості та хоробрості. Ми не зникли в темряві. Темрява не проковтнула нас. Темрява програла нам.
Вистояла наша енергетика. Вистояла наша країна. Перемогла цей рік. І я хочу сказати дякую усім тим, завдяки кому насамперед це стало можливим.
Усі наші Сили безпеки й оборони. Я пишаюся кожним українським воїном. Допоки ви є, є Україна. Я знаю, як мужньо й героїчно ви бороните нас. Весь цей час. Час важких, запеклих щоденних боїв. З перших хвилин 1 січня й дотепер, навіть у новорічну ніч, коли український воїн б’ється й не має права дати слабину. Ви стримуєте зло, якого стало ще більше. Але яке нічого більше не змогло. Бо ви дали бій на кожному напрямку й кожній нашій вулиці, у кожній нашій хаті. Ви були сильними. Ви не здали жодного синьо-жовтого серця. Жодного кілометра нашої свободи. Це ви. Всі наші воїни. Кожен і кожна, хто доводить: українці сильніші від зла.
І я хочу подякувати всім нашим людям, хочу подякувати нашому народові. Всім, хто сьогодні тут. Усім, кому я хочу сказати: я пишаюся кожним із вас. Кожним громадянином України. Кожним сильним. І я знаю, як усім сьогодні непросто. Всім, хто поставив життя на паузу. Хто відклав усе на потім, на після перемоги. Всі, хто каже: "Я працюю, і це не подвиг, а обов’язок. Я доначу, і це не подвиг, а норма". Всі, хто працює й бореться щодня, бо знає: війни самі собою не закінчуються – війни закінчують. І перемогу не отримують, не дарують – перемогу здобувають.
І для цього сьогодні ми маємо жити за правилом: або ти працюєш, або ти воюєш. Бо проти нас – найбільша у світі терористична організація. І очевидно, наскільки більше ми маємо робити, наскільки активніше робити, наскільки міцнішими мають бути наша єдність і боротьба.
Це знає кожен, хто щодня не питає себе: а що я можу зробити? А живе за формулою "мушу робити більше, ніж можу". Бо саме це означає слово "перемогти". Нашою мовою. Перемогти, пересилити себе, перебороти, зробити надзусилля й зробити більше, ніж здавалося на перший погляд. Бо насправді кожен із нас здатен на більше.
Це щодня доводять наші героїчні люди. Наші герої. Наші медики, рятуючи бійців на фронті та людей у цивільних містах і селах. Ті, хто доводить: українці сильніші за біль, поранення й смерть. Це наші пожежники, рятувальники, які показують: українці сильніші за вогонь і завали. Це ті, хто доводить: українці сильніші за будь-які обставини, сильніші за безвихідь. Наші вчителі, які навчають дітей попри війну. Онлайн, наживо чи облаштувавши школу в харківському метро. Наші залізничники, наші водії, зв’язківці, інженери. Наші волонтери, наші дипломати, український бізнес, кожен, хто платить податки й дає українцям робочі місця, кожен, хто сіє та збирає врожай і дає українцям хліб, кожен, хто дає українцям прихисток, кожен, хто робить снаряди та боєприпаси, хто ремонтує й будує, відновлює та відроджує, щодня працює, щодня доводить: українці сильніші за втому. А значить, українці сильніші за цю війну. 24 лютого переконало нас у цьому.
Війна багато чого нас навчила. Багато чого показала. Багато чого зробила з нами, змінила нас.
Війна роз’єднувала, на жаль, родини, забирала синів і доньок і водночас об’єднала нас в одну велику сім’ю. І 24 лютого ми робили вибір. І суха, беземоційна правда реалій війни полягає в тому, що цей вибір був різним. Хтось залишився тут, в Україні, хтось побіг, хтось був заблокований, хтось вивозив дітей, хтось пішов на фронт, хтось рятував інших, хтось рятував свою родину, хтось виїхав і залишився там, а хтось виїхав і повернувся додому. В Україну.
І це історії людей, історії хлопців і дівчат. Які не могли сидіти вдома й пішли на фронт. І ті, які не могли більше сидіти за кордоном, десь далеко від дому, і повернулися. Зрозумівши й сказавши собі: "Мені не все одно. І я потрібен тут. Я потрібен перемозі, я потрібен Україні". Той, хто довів: я сильніший за страх. Ті, хто довів: я сильніший за сумніви. Бо знаю, що одного дня доведеться поставити собі питання: хто я? Зробити вибір, ким я хочу бути. Жертвою чи переможцем? Біженцем чи громадянином? І кожен знає відповідь. І відповідь – це Україна. Бо українці сильніші разом. Тож час бути разом!
І це час, на який так чекають і всі ті українці, що зараз перебувають на тимчасово окупованих територіях. Усі, хто не втратив України в собі. Не дав окупувати свої голови, свої серця. Всі, хто береже Україну у своїх дітях. Береже наш прапор. Віру в повернення України. Знає, що всі очікування не даремні. І я хочу, аби ви відчули нашу вдячність вам за це. І пам’ятали: без кожного з вас Україна буде неповною, неповноцінною.
І сьогодні ми разом зустрічаємо Новий рік. За нашим часом. І рівно о 12-й ми будемо разом співати наш гімн – гімн України. З любов’ю до України. І ця любов – сильніша за окупацію. Ця любов до України – рушійна сила, якої так бояться загарбники. І Крим, Донбас, Луганщина, Бердянськ, Мелітополь, Маріуполь – усі наші – знайте: вороги насправді вас дуже сильно бояться. Не міжнародних організацій із політичними закликами, а українського духу українських людей, які доводили, доводять і доведуть, що ми сильніші. За неволю. Сильніші за ворога. Сильніші за цю війну. Бо ми – такий народ.
І такий народ надихає – ви бачите – весь світ. І таку державу хочуть бачити у європейській родині. Це підтверджує рішення про початок переговорів щодо вступу України в ЄС. Рішення, до якого інші йдуть десятиліттями. Рішення, у яке колись було складно повірити, про яке скептики казали: "Це нескоро, це не завтра, майже неможливо. Не сподівайтеся, не вірте, не чекайте". Але Україна зразка 2023 – цілеспрямована, тверда, послідовна, рішуча й вперта. Українці сильніші за будь-які блокади й вето, невіру чи скепсис. Країна, яка під час війни здійснює надскладні та потрібні реформи й зміни. І як підсумок – країна, яку сьогодні чекають у Євросоюзі. І це вже не просто слова – офіційні рішення, офіційні документи. І цей процес точно матиме логічне завершення – повноправне членство у сильній Європі. Міцній. Від Лісабона до Луганська.
І це – справді історична перемога. І таких дипломатичних перемог цьогоріч було чимало. І всі вони давалися нам непросто. Українська формула миру, яку вже підтримали 80 країн світу. Гарантії безпеки для України, до яких сьогодні вже приєдналися три десятки держав. "Зерновий коридор", про який нам казали: "Ви ніколи не зможете без Росії". Нас блокували, шантажували, але ми знаходили вихід. І знайшли, і наш коридор працює, і сьогодні ним пройшло майже 13 мільйонів тонн українського зерна. Цьогоріч українці доводили: ми сильніші за брехню, ми сильніші за ІПсО. Сильніші за розпач, розбрат, зневіру. Зберігаючи міжнародну підтримку України. Примножуючи її. Відкриваючи нові напрямки, нові перспективи для України. Провівши тільки за цей рік 120 зустрічей на рівні лідерів, які принесли нам 156 тільки оборонних пакетів підтримки. Вкотре доводячи: українці сильніші за будь-які інтриги, за всі спроби послабити світову солідарність, розхитати коаліцію наших союзників. Вона ж натомість зросла. Коаліція "петріотів", повітряна коаліція, танкова коаліція.
І окремо я хочу подякувати кожній країні, яка приєдналася до коаліції щодо повернення українських дітей, яких викрала Росія. Я дякую всім нашим партнерам за те, що цьогоріч у нас уже є "петріоти", "айріси", "хаймарси", "насамси", "гоки", "абрамси", "леопарди" та багато іншого. І наші пілоти вже опановують F-16, і ми неодмінно побачимо їх у нашому небі. Щоб наші вороги неодмінно побачили, що таке справжня наша лють.
І наступного року ворог відчує лють вітчизняного виробництва. Наша зброя, наша техніка, артилерія, наші снаряди, наші дрони, морські "привіти" ворогу та щонайменше мільйон українських FPV. Усе, чим ми щедро будемо пригощати. На суші, у повітрі та, звісно, на морі. На нашому Чорному морі. І цього року ворог як ніколи раніше відчув: йому там не місце. І наші дії в Чорному морі стали чорною сторінкою в історії рашистського флоту.
Це офіційно можуть "підтвердити" їхні великі десантні кораблі, ракетні й патрульні корвети на дні морському. І наш Зміїний тепер без їхніх змій і триколора.
Шановні українці, українки!
Протягом цього року Україна подолала 6 тисяч тривог. Майже щоночі прокидалася від сирен, спускалася в укриття, захищаючи своїх дітей від ворожих ракет і дронів. І щоночі, і щодня працювали наші сили ППО, героїчно захищаючи небо України. Аби ми 6 тисяч разів могли почути відбій. І 6 тисяч разів піднятися наверх. Піднятися нагору. Подивитися в небо і цим знову довести: українці сильніші за терор.
І хай би скільки випускав ворог ракет, хай би скільки було обстрілів та атак – підлих, безжалісних, масованих – у прагненні зламати нас, українців, залякати, збити Україну з ніг, загнати під землю, ми все одно піднімемось. Бо той, хто приносить на нашу землю пекло, одного дня побачить його з власного вікна.
676 днів тому я звертався із цього кабінету, зі свого робочого місця.
За моєю спиною тоді був малюнок – пейзаж із краєвидами української землі. Сьогодні за мною – шеврони наших воїнів. І кожен із них говорить і про нашу землю, і про наше небо, і про всю нашу Україну, про наших людей, про те, що змогли, і про те, що зможемо. Про кожного, хто пішов. І про всіх, хто бореться. І про всіх, хто житиме на цій землі. І буде пишатися тим, що українець. Бо весь світ знатиме: українці сильніші!
Я бажаю кожному, хто вже знайшов себе у нашій спільній справі, щоб у вас поруч завжди були ті, хто підставить плече та не підставить у житті. Я бажаю кожному, хто ще вагається, наступного року зробити сміливий вибір – захищати своє, власну країну, працювати заради неї, допомагати, знайти себе у власній державі, бо це єдине місце на землі, де ми всі можемо сказати про себе: ми вдома.
І так само, як минулого 31 грудня, сьогодні ми кажемо: "Ми не знаємо достеменно, що принесе нам новий рік". Але цього року можемо додати: "Хоч би що він приніс, ми будемо сильнішими". І зараз я хочу сказати слова, які до війни вважалися банальними, а під час війни – безцінні.
Я бажаю вам, вашим родинам, близьким, усім-усім рідним тепла та здоров’я.
Тим, у кого є рідне серце, – хай живуть довго. Тим, кого втратили, – хай залишаться в серці.
Коханим – часу. Часу якнайбільше.
Дітям – здійснення ваших бажань.
Усім людям – людського щастя.
А Україні нашій – перемоги й миру.
З Новим роком вас, українці!
З Новим роком, Україно!
Слава Україні!