На початку жовтня дві дівчини-підлітка стрибнули з недобудови в одному з районів столиці та загинули на місці. Ще раніше з вікна багатоповерхівки випали одразу дві 12-річні дівчинки. Тоді поліцейські також розглядали версію самогубства.
Втім, найбільш резонансним виявився випадок, що стався на початку жовтня, коли з 24 поверху стрибнули зведені брат і сестра, які транслювали свою смерть у прямому ефірі.
На тлі цих самогубств RegioNews поспілкувався з психологами про причини підліткових суїцидів, вплив війни на юних українців та про те, як не прогледіти небезпечного стану рідних і близьких.
Чому йдуть на такий крок
Усі опитані нами психологи зазначають, що війна та пов'язаний з нею загальний тривожний стан населення України, безумовно негативно впливають на психіку підлітків, що може підштовхнути їх до фатального кроку.
Як зазначає психолог-психотерапевт Єдиного Європейського реєстру психотерапевтів Оксана Придатко, через ситуацію в країні батьки часто "залучені до вирішення своїх проблем і менше уваги приділяють своїм дітям, а вони цього дуже потребують".
"Крім цього, дуже впливає гібридний формат навчання. Раніше діти були у школі постійно, а зараз хто навчається онлайн, хто ходить до школи", — додає вона.
У свою чергу доктор психологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадим Васютинський зазначає, що загалом 15-16 років є саме тим віком, на який припадає найбільше дитячих самогубств.
"Це було, є і буде. Є певний відсоток підлітків, які вчиняють самогубства. Майже усі підлітки думають про це. Мовляв, а що було б як би я вчинив так чи так. В них міняється психіка і вони перестають бути дітьми. Звісно, за день підлітки дорослими не стають, а тому в них бувають і страхи різні, і невдачі, і в стосунках проблеми", - зазначає психолог.
"Наприклад, тривалі погані стосунки з близькими людьми можуть підштовхнути до суїциду. Підлітки ще потребують захисту дорослих, які у свою чергу борються за виживання в наш час. З одного боку підлітки й перебувають під захистом дорослих, але з іншого – вони теж усе це переживають під час війни. Тому це може спровокувати суїцидальні наміри у дітей старшого віку", - додає Васютинський.
Суїцид як епідемія
Нерідко трапляється й так, що розповсюдження в ЗМІ та соцмережах інформації про випадок підліткового суїциду підштовхує інших підлітків, що мають свої проблеми, до аналогічного кроку.
На думку Оксани Придатко, не варто писати, де саме стався суїцид, адже підлітки через особливості віку діють дуже імпульсивно і іноді, такі повідомлення можуть може підштовхнути їх до самогубства.
"Якщо підліток має якісь проблеми, то, на його думку, суїцид - це спроба знайти вихід. Загалом зараз дуже багато підлітків мають тривожний чи депресивно-тривожний розлад та не звертаються до батьків за порадою", - зазначає психолог.
"Є також багато дітей, які через війну залишились з бабусями-дідусями, адже їхні батьки або воюють, або виїхали. Розірвані сімейні контакти дуже бентежать дітей старшого віку. Тому підлітки і підхоплюють цей сценарій суїцидів, вважаючи, що це дуже круто. Плюс деякі з них можуть вживати алкоголь, що лише підсилює стани, які призводять до суїцидальних кроків", - каже Придатко.
Вадим Васютинський у свою чергу додає, що підліткові суїциди мають характер епідемії: "Один такий випадок, другий, третій. От уявімо, що є підліток, який начебто і думає про самогубство, але зрештою він розуміє, що не скоїть цього. Але коли по телевізору показують про самогубство якогось підлітка і коли про це усі говорять, то частина з тих нещасних підлітків, які вважають себе покинутими та такими, яких ніхто не любить, вони сприймають самогубство, як певну привабливу ситуацію. Мовляв, от я накладу на себе руки і про мене усі будуть говорити, почнуть мене жаліти".
"Звісно, це не є масовим явищем, але коли стається кілька самогубство і усе це широко обговорюється у суспільстві, то це може бути небезпечним для так званої групи ризику серед підлітків", - наголошує професор.
Васютинський вважає, що ЗМІ все ж не мають "смакувати" самогубства дітей. За його словами, з одного боку суспільство наче і має знати про такі події, але з іншого боку не потрібно розповідати про це дуже багато. Це має бути коротка, суха інформація по факту.
На що звертати увагу батькам
Більшість психологів сходяться на думці, що повномасштабна війна значно вплинула на психічний стан, як дітей, так і їхніх батьків. Проте, як розповіла доктор соціологічних наук, завідувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України, професор Олена Злобіна, українці вже досить адаптовані до стану війни.
"Не потрібно забувати, що на початку повномасштабної війни була одна ситуація, а зараз вже зовсім інша. Сьогодні населення більш-менш адаптоване до війни. А стосовно дітей, то звісно у цей час їм потрібна увага і навіть більша ніж до повномасштабної війни. Також важливо не навантажувати на дитину ще більше, ніж вона може взяти на себе і виконати. Це в мирний час можна було щось вимагати, але зараз це може бути надмірним", — зазначає психологиня.
У свою чергу Оксана Придатко радить також відслідковувати, що дитина дивиться в у своєму смартфоні, адже в інтернеті є дуже багато різноманітного психологічного мотлоху. З іншого боку Вадим Васютинський вважає, що негативний вплив Інтернету на дітей дещо перебільшений.
"Просто інтернет усе поглинає. Є звісно якісь небезпечні ігри, але до них насправді залучена невелика кількість підлітків. З боку батьків має бути не контроль, а увага до того чим підліток цікавиться в інтернеті", — зазначає фахівець.
"Насторожувати повинна і нетипова поведінка дитини", — підкреслює Оксана Придатко. — Інколи підлітки з незрозумілих причин можуть бути дуже уважними до батьків, хоча раніше цього не спостерігалося. І саме це є попереджувальним знаком, що щось недобре може трапитися".
Крім цього, фахівець каже, що варто звертати увагу на руки підлітка, адже трапляються ситуації, коли дитина сама ріже собі руки.
"Якщо самопорізи є на руках у дитини, то це вже означає, що дитина себе почуває погано і страждає від чогось. Також насторожувати має те, що діти усамітнюються, не хочуть ходити до школи чи не реагують на ті речі, які раніше їх цікавили", — каже Придатко.
В разі виявлення таких проблем вона радить обов’язково звертатися до дитячого психолога чи навіть до психотерапевта.
"Бувають звісно випадки, коли дитина може відмовитися йти до психолога. Тоді батькам потрібно казати дітям, як є: "Я переживаю за тебе і потрібно сходити до психолога чи до психіатра. Можливо мені здається, але давай перевіримо", - каже Придатко.
"Загалом кількість звернень дітей з психологічними проблемами зросли у кілька разів від початку повномасштабної війни. Усе це відображає стан дорослого населення, адже це взаємопов’язано. Наприклад, у країні відбувається мобілізація і забирають батька, брата чи вітчима на війну, а діти чи підлітки дуже на це реагують. Особливо якщо хтось гине, то це ще більше підштовхує дітей до чогось поганого. У дівчат це може бути наслідком несприйняття їх подругами чи поганих стосунків з мамою", - зазначає психологиня.
Як поводитися з дітьми
Звісно, є можливість зарадити самогубствам підлітків, але для цього батьки мають докладати зусиль. За словами Вадима Васютинського, перш за все між батьками та дітьми мають бути гарні стосунки.
"Дитина повинна бути впевнена, що її цінують і що вона потрібна татові і мамі. Проте, якщо постійно казати, що я тебе люблю, то дуже скоро це перестане спрацьовувати, адже справжні почуття чи стосунки не дуже піддаються словам. Це просто погляди, жести, спілкування", - зазначає психолог.
На його думку, "підлітковий вік характерний тим, що наростає таке собі відчуження дітей від батьків, діти стають більш автономними і це нормально, що вони вже мають якісь таємниці від батьків, чи хочуть більше спілкуватися зі своїми ровесниками аніж з батьками. Силоміць підлітка не змусиш поговорити, адже з цього нічого доброго не буде".
Він радить один із найефективніших методів налагодження стосунків між дітьми та батьками – залучення дітей до дорослих справ. І саме підлітки мають грати у цьому тандемі першу скрипку.
"Наприклад, тато може брати із собою сина аби ремонтувати автомобіль чи поїхати на мийку помити машину. І добре, коли це ще з дошкільного віку. Дівчата з мамою можуть прибирати разом у квартирі, чи готувати, або дивитися серіали разом. Але, на жаль, це не у всіх сім’ях вдається робити. До речі, хлопчики, які з дитинства разом з татом щось виконують значуще, то вони в подальшому менше схильні до якихось правопорушень на відміну від тих хлопчаків, які татові завжди були непотрібні. Сюди можна підтягнути і суїцидальні думки таких хлопчиків", — запевняє Васютинський.
Він додає, що випитати у підлітка про якісь його проблеми дуже важко, а інколи практично неможливо, тому що їхня поведінка дуже змінюється і це зрештою нормально. Тож психолог радить вести з такими дітьми так звані довірливі розмови, наприклад, про життя чи про те, що підлітка цікавить.
"Дуже добре питати в нього поради стосовно чогось. Це піднімає самого підлітка в його очах і дає відчуття, що йому довіряють. Це начебто простенький прийом, але дієвий. Запитати пораду і приблизно так зробити, щоб дитина побачила, що до неї прислухаються. Дуже важливе питання самооцінки підлітка, адже до самогубства схильні ті, в кого вона дуже низька. Сама ж самооцінка на 90% складається з того, як до нас ставиться оточення", - вважає Васютинський.
Також він підкреслює, що усе має бути в міру із самого малку. Наприклад, є таке поняття у суспільстві, як "залюбити дитину". Це зазвичай трапляється, коли одна дитина у сім’ї і навколо неї тато, мама, бабусі-дідусі постійно цій дитині у всьому догоджають і усе за неї роблять.
"Це не дуже сприятливі умови, адже здебільшого дитина виростає непристосованою до життя серед рівних собі. Для неї світ створений, щоб їй догоджати і вона не вміє і не любить долати якісь труднощі. Тому питання людської самооцінки, питання самозневажання і розпачу, яке може вести до думок про суїцид, то це більше питання майбутнього для такої дитини, але не підліткового віку. Характер і мислення розвиваються та гартуються в процесі долання труднощів. Коли ці труднощі занадто складні для дитини, то вона ламається, замикається, тікає від світу. Протилежний варіант, коли за неї усе роблять, то й дитина не навчається долати хоч мінімальні труднощі, а тому може вирости життєво безпорадною", — каже Васютинський.
Яка ситуація з дорослими
Суїциди дорослих також часто трапляються під час повномасштабної війни і це прослідковується серед військових або ж ветеранів.
"Це проблема дуже великого стресу, який людина не може витримати. Тому такі наслідки маємо. Серед цивільних завжди під час війн історія з суїцидами стає гіршою, збільшується їхній рівень", — каже доктор соціологічних наук, завідувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України, професор Олена Злобіна.
Вона запевняє, що в часи важкого психологічного стану потрібно звертатися до психологів, але в Україні, на жаль, немає такої культури - масової співпраці населення з психологами.
"Чоловіки, наприклад, здебільшого вважають, що вони сильні і самі впораються з усіма проблемами, але через це серед чоловіків і набагато більше суїцидів. Проте, психологічна допомога є вкрай важливою у наш час, але це, скажімо так, зовнішня допомога, а є ще внутрішня. Коли трапляються суїциди? Коли дуже важкий депресивний стан у людини. Будь-яка активність може допомогти вийти з цього стану. Не лежати і дивитися в стіну чи у стелю під час депресії. Не обов’язково навіть бігати чи займатися важкою атлетикою у спортзалі. Можна навіть займатися домашнім господарством і вже буде легше. Потрібно просто щось робити", — радить психологиня.
Тож, як бачимо проблема з психологічним станом серед українців дійсно є і здебільшого головним чинником у цьому є повномасштабна війна. Постійні стреси стосуються, як дітей так і дорослих. Тому найперше, що потрібно пам’ятати батьками: не втрачати зв’язок з дітьми, не дивлячись навіть на проблеми сьогодення. Потрібно спілкуватися зі своїми дітьми на будь-які теми і найголовніше, щоб дитина відчувала вашу любов до неї. З іншого боку в разі зміни поведінки підлітка батьки не мають відкладати це на потім, а одразу звертатися до психологів, щоб попередити найбільш важкі наслідки для своєї дитини.