У 2000 році Голлівуд випустив художній фільм під назвою "Малюк". Головну роль у ньому виконував Брюс Вілліс. В ході фільму показано рішення деяких моральних дилем, одна з яких пов'язана, як мені здається, з останньою новорічною промовою нашого Президента. У фільмі герой Брюса, успішний політтехнолог, захищає від громадського осуду і можливого кримінального переслідування ділка крадія, який нечесним шляхом отримав гроші з міського бюджету і використовував їх не зовсім так, як обіцяв.
Для порятунку іміджу цієї нечесної людини герой Брюса Вілліса пропонує записати відеоролик, у якому діти будуть кидати йому в обличчя кремові торти. Це ж так мило – діти, обличчя нечесного комерсанта, вимазане кремом, сміх дітей та самого винуватця ролика і все таке. Діти здатні створити позитивну картинку кому завгодно, навіть злодійкуватому ділкові, який обдурив все місто. Для якісної картинки і максимального охоплення Брюс дає вказівки, скільки повинно бути хлопчиків і дівчаток, якого віку, кольору шкіри, скільки з них руді, скільки в окулярах, і т. д. Ролик спрацьовує, рятуючи рейтинг і гаманець замовника, а герой Брюса Вілліса отримує гонорар і морально-етичний конфлікт з коханою дівчиною і своїм другим я.
Володимир Зеленський не муніципальний злодій, він не брав гроші на будівництво стадіону (а лише на будівництво доріг), діти не кидали йому в обличчя торти. Але аналогія, як мені здається, більш ніж пряма. Та й сама ситуація з використанням дітей у новорічному привітанні набагато глибше, ніж у кіно. Хлопчики та дівчатка, різного віку, по різному одягнені, кучеряві, які старанно розповідають про те, що вони мріють про те, як всіх злочинців посадять у в'язницю.
З одного боку, команда Президента безумовно відрізняється креативом. До Володимира Зеленського самим креативним привітанням з Новим роком було звернення Кучми вдома, на дивані, з онуком під боком. Але вже після цього три президенти підряд протягом багатьох років використовували виключно казенно-формальний стиль президентських привітань – зима, ніч, софіти, пальто, традиційні слова і побажання. Команда Зеленського підійшла до новорічної промови як до продукту, який можна "продати". І вони продають. Проте в їх продукті так багато символів і значень, що пройти повз них мені як психологу просто неможливо.
Почнемо з початку!
Вітальний ролик починається звично – Маріїнський палац, почесний караул президентського полку, команда "Честь!" командира урочистої варти для привітання Президента, трибуна з текстом і слова новорічного привітання. І все це разом перекреслюється видом стомлених дитячих облич і президентським вето – "Це нудно!"
Зеленський знову грає на протиставленні традиційного і креативного. Проблема лише в тому, що традиційне – не завжди дорівнює невеселому, а креатив не завжди викликає захват і цікавість.
Образ дітей, з одного боку, звичайно ж хороший хід. Діти практично завжди викликають мімімішну реакцію, яка поширюється й на того, хто з ними наразі знаходиться в кадрі.
З іншого боку, подібна технологія набагато більше каже про Володимира Зеленського, ніж про саму технологію впливу.
Розмова з дітьми – це вдалий хід виглядати в ролі Дорослого, або навіть Батька. Це особливо успішно, враховуючи повну відсутність інших Дорослих в кадрі.
Діти в даній постановці виконують символічну роль народу. Маленькі, наївні, милі, вірять у те, що все буде добре. На тлі такого символічного народу хто завгодно буде виглядати переконливо й авторитетно. Не знаю чи замислювалися креативники з команди Зеленського про такий ефект, чи це у них вийшло випадково, але подібний рольовий розподіл виглядає занадто грубо.
При цьому діти – не мета спілкування, а інструмент. Зеленський начебто говорить про те, що потрібно пояснювати все просто і дохідливо, але його текст при цьому все одно переповнений словами, від яких звичайній дитині стає нудно – стільки тисяч кілометрів доріг, така-то відкрита лікарня, сльоза з цього або з іншого приводу, алегорії та аналогії. Об'єктом інформування все одно залишаються інші дорослі. А діти – це лише інструмент, завдяки якому тим самим іншим дорослим має стати зрозуміло. Чи соромно за те, що до цього було не зрозуміло.
Сама комунікація з дітьми несе ще одну двоякість.
З одного боку, розмова з дітьми – це формат викреслювання Дорослих і Дорослості зі спілкування. Це немов регресія до дитячої поведінки, коли все понарошку – і проблеми, і війна, і криза. І для Зеленського, який все життя був успішним актором (тобто грав, вів гру) це звична форма прояву свого Я. Внутрішнє Я реалізується через Гру.
З іншого боку, ця розмова – це пошук нової аудиторії. Розмова з дітьми – це сигнал провалу комунікації з дорослими. Дорослі не зрозуміли або розчарували. Тому варто звернути увагу на тих, для кого Гра є частиною їхнього власного світу. Це та аудиторія, яка розуміє все через Гру. І яка чудово розуміє і приймає Гравця.
Ну, і найголовніше, як мені здається, що було в цьому новорічному привітанні нашого Президента – це його розповідь про супергероїв. Зеленський говорить, що супергерої існують, формує натяк, що це супергерої врятували все. Але дорослі не вірять у супергероїв. Це сигнал розчарування у Дорослих, які не вірять в його казку. Дорослі не вірять у те, у що вірить Зеленський. І тепер єдина аудиторія, яка готова сприймати його казку – це діти.
У цілому хочу зазначити, що команда Зеленського, як і раніше, креативна. Як і раніше, вона готова руйнувати традиційні установки. Як і раніше, націлена на створення привабливого образу.
Але що буде наступного разу? Як ще потрібно буде розстаралися, щоб в черговий раз здивувати глядачів, намагаючись уникнути формального підходу? Хто стане тлом для наступного звернення в Новому 2022 році? Хто або що може бути більш привабливим, ніж діти? Оголосивши війну всьому традиційно-формальному, Президент прирік себе на вічний пошук чергової нової форми комунікації. Але цей пошук теж обмежений своїм власним ресурсом. Зрештою, після екзотики завжди хочеться чогось звичного.
Герой Брюса Вілліса у фільмі "Малюк", який використав дітей для досягнення своїх власних цілей, врешті отримав кризу, що закінчилася відмовою від кар'єри, відходом у дауншифтинг і відчуттям здобутого щастя. На те воно і кіно.