Або ні, і тоді на руїнах виросте ліс, місце людей посядуть кажани, а згодом з'являться нові люди
Одна з найбільших вад українців, що не дозволяє нам жити щасливо, -- недовіра і зневага до суспільних інституцій базового рівня, без яких не можна побудувати життя в масштабах країни.
Оскільки так вижити не можна, нам систематично підкидають виклики, що вчать нас цінувати і будувати ці інституції.
2014 рік навчив нас цінувати армію і захисників країни.
2020 рік навчив нас цінувати медицину і лікарів.
На черзі вчителі, вогнеборці, поліцейські і поштарі.
На черзі науковці, дипломати, чиновники і судді.
Так, сьогодні чиновники і судді викликають здебільшого відразу, а незначна кількість порядних професіоналів лише підкреслює жалюгідний стан системи.
Але лише кілька років тому таку ж відразу викликали військовики та медики: і там, і там процвітали корупція, нехлюйство і зрада. Наслідки нехтування професійною і людською честю перші змили кров'ю у 2014-15, другі по повній вигрібають нині. Ні там, ні там досі не все в порядку. Але кардинальна зміна ставлення громадян до армії вже відбулася, і назад її розвернути неможливо. Зараз так само кардинально зміниться ставлення до системи охорони здоров'я.
Вчителі, вогнеборці, поліцейські, науковці, чиновники і судді вигрібатимуть по повній програмі тоді, коли настане їхній час. Натомість, хто пройде випробування, отримає повагу і підтримку з боку суспільства.
Перезаснування держави дехто бачить як вихор, який змітає з дошки всі старі фігури, щоб вигулькнули (звідки?) нові, ефективні, спроможні і засновані на цінностях. Так не буває. В реальності наші старі фігури розсипаються на пісок, і на місці тих купок піску потроху виникають обриси нових фігур, які ми ліпимо разом, через біль і страждання, кров і страх. Вже маємо нову армію, ще недосконалу, але вже не радянську. На черзі система охорони здоров'я. Потім інші системи.
Чи можна без крові і болю? Можна, але для того дивіться перший рядок. Одна з найбільших вад українців, що не дозволяє нам жити щасливо, -- недовіра і зневага до суспільних інституцій базового рівня, без яких не можна побудувати життя в масштабах країни.
Кожна людина всередині старих систем може поміняти свою поведінку, не очікуючи, доки опиниться на вістрі чергового удару. Кожна людина поза межами старих систем може допомогти будувати нові системи, або принаймні усвідомити необхідність їх побудови.
Нині час руйнації. За часом руйнації приходить час будівництва.
Або ні, і тоді на руїнах виростає ліс, місце людей посідають кажани, а згодом з'являться нові люди і побудують міста на місці тих лісів. Але це буде вже зовсім інша історія.