"Не моя війна!" - проспівав Славко Вакарчук і знову покинув поле політичної битви
По суті, він поховав партію "Голос", яка мала стати надією патріотичного ліберального крила молодих політиків, які на минулих виборах позиціонували себе, як альтернатива "слугам" Зеленського.
Хто б що не казав, але відхід Святослава Вакарчука з посади голови партії "Голос" фактично ставить хрест, на подальших перспективах цієї політичної сили. Знову активізувались опоненти, які ще на етапі парламентських виборів говорили про нездатність Вакарчука до жорсткої політичної боротьби. Його називали "кришталевою вазою" через небажання Святослава брати участь у будь-яких конфліктах, на яких, власне, і побудована вся українська політика.
Захисники вже екс-лідера "Голосу" говорять, що він привів в політику багато нових молодих облич. І це правда. Однак більшість з них все одно пройшли б в парламент, ставши кандидатами, скажімо від "Європейської солідарності".
Партія "Голос" на виборах відібрала потенційний електорат саме у "ЄС" і останнім часом ця парламентська фракція все частіше нагадує філію партії Порошенка, особливо після відставки уряду Гончарука. То навіщо було "город городити"?
Розмови про "залишаюсь в політиці" і побудові партії "не лідерського типу", це не більше ніж спроби підсолодити пігулку. Українці ментально потребують гетьмана і хочуть голосувати не стільки за партійну ідеологію, скільки за конкретну особистість. Подобається це нам чи ні, але це є нашою реальністю. Пройде ще не один десяток років, поки ця ситуація зміниться.
В "Голосі" це теж розуміють, тому почались розмови про заміну Вакарчука на Олега Сенцова. Не таємниця, що за "Голосом" є тінь олігарха Віктора Пінчука і бенефіціаром проекту під Сенцова теж буде він. Однак навряд чи це піде на користь "Голосу" і самому Олегу Сенцову.
Атаки на "Голос" віднині і до майбутніх місцевих виборів будуть складатись із дорікань на те, що Вакарчук вже вдруге прийшов у політику і швидко з неї втік. Фраза "а ми ж казали" лунатиме звідусіль і голосно, вибачайте за іронію.
Ті хто вклались в проект "Голос" на місцях мають тепер серйозну проблему, адже без Вакарчука і лише на прізвищах місцевих кандидатів шанси подолати 5% бар’єр є хіба що в західних областях. Але там ще доведеться поборотись за електорат із "Самопоміччю". Зрештою в місцеві ради можуть не пройти ані одні, ані інші.
До слова, доля партії "Голос" дуже сильно нагадує долю партії "Самопоміч". Яскравий старт, відхід лідера від ролі першої особи і обличчя партії і поступове затухання. Лише у "Самопомочі" цей процес тривав п’ять років, а "Голос" впорався із цим завданням у турборежимі за півроку.
Якщо повернутись до можливості заміни Вакарчука на Сенцова, хотілося б зауважити, що простіше створити новий політичний проект та стартувати з нуля, замість того, щоб працювати над виправленням бек-граунду від утечі Вакарчука.
Та й сам формат заміни співака на режисера, в країні, де президент актор, більше нагадує якийсь анекдот. Хоча бажаючих погратись у цей варіант політичного проекту буде вдосталь і зі сторони союзників і зі сторони опонентів. Щоб тримати праве і ліберальне політичне поле максимально роздробленим.
Взагалі, весь політичний шлях Святослава Вакарчука можна охарактеризувати одним словом – невчасно. Він невчасно потрапив в політику першого разу, коли став народним депутатом після позачергових виборів у 2007 рокці за списками партії "Наша Україна". Тоді він склав депутатські повноваження за рік.
У 2019 році аналітики прогнозували участь Вакарчука у президентських виборах. Проводилась підготовка штабів, проводились соціологічні дослідження. Вакарчук так і не наважився тоді стати кандидатом у президенти, але ж якби він погодився на участь у президентській гонці, з високою долею імовірності, у другому турі українці обирали б між Зеленським і Вакарчуком.