Сьогодні Володимир Зеленський урочисто прощався з урядом Олексія Гончарука, але ритуал проводів старого прем'єра вийшов не зовсім традиційним як для "похорону"
Про "покійного" говорили не тільки добре. Втім, "реквієм Зеленського за Гончаруком" швидше став напуттям новому прем'єру Денису Шмигалю.
Отже, з хорошого для Гончарука з вуст президента прозвучало, по суті, тільки одне – Кабмін Гончарука був урядом "нових осіб". Але цього мало, відразу додав Зеленський. Потрібні нові мізки і серця, позначив потреби країни гарант Конституції, і підвів риску: уряд Гончарука "робив все можливе, а тепер потрібно зробити неможливе". Після цього Зеленський запропонував кандидатуру Дениса Шмигаля, судячи з усього, вважаючи, що саме він "зробить це неможливе". Спробуємо проаналізувати і зрозуміти, чого ж насправді хочуть президент і новий прем'єр.
Відразу позначимо, що те, що було неможливим для Гончарука, насправді цілком по силам професійному управлінцю високого рівня. В першу чергу, мова йде про налагодження комунікації між урядом, Верховною Радою та Офісом Президента. Шмигаль – представник нової державної еліти, яка почала з'являтися після "тихої революції" 2019 року. Він такий собі "зеленського висуванець". І в цьому стосунку відрізняється від Гончарука тим, що його не десантують в уряд із затишного кабінету грантоїдської організації, а "закликав" Офіс Президента (ОП) в губернатори, потім "з полів" - спочатку у віце-прем'єри, а тепер ось і в прем'єри. Так що ОП "веде" його вже давно, у зв'язку з чим у Шмигаля не повинно виникати проблем з контактами на Банковій, а якщо взяти глобальніше, то і з самим Президентом. Втім, головною проблемою Гончарука були стосунки з Радою і монобільшістю "слуг народу". Урядові законопроекти часто провалювалися ще в профільному комітеті, а якщо і доходили до сесійної зали, то лише у першому читанні. А ті, котрим пощастило пройти на друге читання, в процесі доопрацювання перероблялися іноді до невпізнаності. Шмигалю цілком по силам подолати це "неможливе", хоча б уже внаслідок того, що він не дратує ні одну з груп впливу.
Справді, конфлікт Гончарука з Коломойським був війною на знищення... економіки України. І тут головне - щоб для початку хоча б просто "припинили стріляти". Не факт, що новий прем'єр зможе догодити олігархам, та й навряд чи він планує це роюити, але очевидно інше – жодна олігархічна група не буде йому зараз відкрито протистояти. Це просто непристойно. Інакше декого з олігархів Зеленський може досить строго запитати: "Якого вам уряду ще треба!". Так що у Шмигаля є пристойний за часом мораторій на критику з боку більшості впливових товаришів. Цей час, звичайно, не нескінчений, але якщо людина знає, що йому робити, то використує його якнайефективніше.
Тепер подивимося на інші "неможливі" речі, які має здійснити Шмигаль. По-перше, можна цілком обійтися без "мілленіального" популізму і дешевого піару, характерного для його попередників, які багато чого робили лише задля лайка у Фесйсбуці. Так, це по-модному. Але малопродуктивно. Схоже, що з цим Шмигаль безболісно покінчить: йому це навіть не до лиця. В цілому від Шмигаля чекають, що уряд перетвориться з тусовки підлітків-переростків в команду дорослих людей і робочу машину по продукуванню не "прикольних фішок", а дієвих рішень.
А рішення потрібні серйозні. Шмигалю доведеться шукати відповіді на численні запитання щодо медичної реформи, і коронавірусу протистояти. У вступному слові він це визначив: "Важливо, щоб українці були поінформовані не тільки про те, як лікувати коронавірус, але і про те, як держава їх захищає". Насправді ж історія з Новими Санжарами - це не про медицину, а про провалену інформполітику.
Йдемо далі. Шмигаль неоднозначно натякнув, що Нацбанк занадто захопився зміцненням гривні - і в результаті страждають бюджет, експортери, а населення "покращення не відчуває". І якщо раніше Гончарук загравав з Нацбанком, вів задушевні розмови з першим заступником з НБУ Катериною Рожковою про те, як "просвітити президента", то новому прем'єру доведеться припинити цю нацбанківську вольницю і змусити НБУ працювати на економіку України.
Дуже показово, що Зеленський, перераховуючи те, з чим Гончарук не впорався, пообіцяв, що вже в найближчі дні шахтарям виплатять близько 650 млн грн боргів по зарплаті, і дещо роздратовано додав: "Але президент не колектор!". Дійсно, не президентська справа розбиратися з такими питаннями, а прем'єрська. І Шмигаль позначив пріоритети – зарплатні борги, соціальні виплати і пенсії. Прем'єр обіцяє розібратися з "реформованою" митницею та податковою, з'ясувати, чому вони не виконують план, а також урізати зарплати і премії чиновників і в Кабміні, і в "ряді наглядових рад держпідприємств". А це великий привіт, зокрема, колишнім журналістам – члену наглядової ради АТ "Укрзалізниця" Сергію Лещенко та заступнику гендиректора Укроборонпрому Мустафі Найєму з їх непристойними зарплатами.
Проте яким би не був стратегічний економічний план Шмигаля, його головним завданням стане повернення довіри регіонів до Києва. Як ми вже писали, по-перше, він був знайомий з губернаторами по горизонталі (як голова Івано-Франківської ОДА) і почав пізнавати їх як віце-прем'єр по вертикалі. Відповідно, Шмигаль не з чуток знає про слабкі і сильні сторони президентської команди в регіонах. І для нової регіональної "зеленої" еліти він своя людина. По-друге, в силу його політичного походження Кабмін обов'язково стане "регіоноцентричним" і багато хто з київських чиновників будуть опущені з небес на землю. По-третє, Шмигаль показав себе прихильником "м'якої сили", і це повинно мінімізувати конфлікти в регіонах напередодні виборів.