Вже скоро, 4 березня, Україна може отримати якщо не повністю новий Кабмін, то істотно переформатований. І тут все залежить від того, який вибір зробить президент
Одна з обіцянок нинішнього президента, коли він був ще тільки кандидатом на цю посаду, добре запам'яталася за зухвалим і красивом слоганом: "Весна прийде – саджати будемо!".
Про це Юрій Гаврилечко пише у своєму блозі на liga.net.
Значна частина українців сприйняла це як обіцянку "посадити" корупціонерів з числа персонажів старої влади, хто особливо відзначився. Однак, реальність виявилася зовсім іншою. І під цим гаслом ховалася інноваційна кадрова політика президента. Суть якої полягала в тому, щоб спершу посадити в крісло прем'єра і членів кабінету міністрів тих самих "нових осіб", яких від нього вимагав виборець, а потім, до весни, визначитися: чи залишати їх на місці або садити на посади більш компетентних персон.
До середини зими 2019/20 практично всім стало остаточно ясно, що ставка на "нові обличчя" не зіграла. І, якщо уряд Гончарука був здатним абияк виконувати свої обов'язки в тепличних умовах: спираючись на особистий рейтинг Зеленського, післявиборчий оптимізм і очікування змін на краще більшості українців, то працювати навіть у мінімально кризових умовах він виявився нездатним. І президентом було прийнято логічне і здорове рішення про проведення ротацій в уряді.
Переформатування Кабінету міністрів має вирішити три завдання:
1. зупинити економічне падіння;
2. прибрати політичні ризики майбутньої економічної кризи для президента Зеленського, переклавши відповідальність за всі проблеми на прем'єра;
3. не допустити приходу у прем'єри потенційного політичного конкурента президента.
Очевидно, що на створення коаліційного Кабміну Володимир Зеленський не піде. Тому, найбільш очевидне рішення виглядає так: формування Кабміну чиновників-технократів, без чіткої політичної прив'язки до основних олігархічним групам. Чому так? – та тому що перебування бізнесменів на вищих посадах у виконавчій владі вже неодноразово доводило шкоду таких призначень для держави. В першу чергу через те, що бізнесмен наполегливо намагається заробити на тому, що йому попало в руки. Тим самим руйнуючи сенс існування інституту публічних послуг, яким є сучасна держава з демократичною формою правління.
В якості можливого нового прем'єра найчастіше називають Сергія Тігіпка, Валерія Хорошковського, Юрія Вітренко і нового віце-прем'єра з розвитку територій Дениса Шмигаля.
Якщо подивитися на їхні кандидатури саме через призму вищенаведеного принципу формування уряду, то виявиться, що перші три кандидатури рішуче не підходять за базовими умовами – всі вони, в першу чергу, бізнесмени. Крім того, за кожним з них тягнеться шлейф скандалів, в основному – корупційних:
Так, Сергій Тігіпко в недалекому минулому (2010/11) ініціював, перебуваючи не на посту віце-прем'єра, підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років, збільшення страхового стажу, необхідного для отримання пенсії шахтарям і авіадиспетчерам, а також зниження розмірів всіх трудових пенсій, внаслідок зміни методики її розрахунку. Таким чином він збирався знизити витрати Пенсійного фонду. Також, Тігіпко фактично був "гаманцем" Порошенко, легалізовуючи активи останнього (продаж "Ленінської кузні"). І це тільки найбільші і скандали.
Валерій Хорошковський широко відомий своїм досить чітким "російським слідом", за допомогою спільного з росіянами володіння "Інтером", і участю в капіталі російської "Євразгруп". Крім того, він досить довго жив і працював у Росії. Так, кожний з фактів сам по собі ніби й не аргумент, але всі разом дають досить чіткий тренд, який не можна не враховувати.
Юрій Вітренко, як фіндиректор "Нафтогазу" "спалив" свою політичну репутацію багатомільйонними преміями і відстоюванням антидержавної позиції з продажу населенню втридорога газу внутрішнього видобутку, а також купівлею російського газу через європейські "прокладки", завдяки чому українським побутовим споживачам він обходився на 1000+ грн дорожче.
А Денис Шмигаль, за спиною якого успішна діяльність на посаді Івано-франківського губернатора, а також відсутність політичного минулого і політичних устремлінь, виглядає досить перспективним кандидатом. Який, до того ж, рівно і доброзичливо сприймається усіма політичними силами і тому не має явних політичних ворогів. А той факт, що він львів'янин, дає можливість Зеленському збалансувати свою команду, де зараз переважають вихідці з Південно-Сходу України. Це знімає для Зеленського політичні ризики формування чергової "чисто регіональної" команди. За типом "дніпропетровських" у Кучми чи "донецьких" у Януковича.
Поки що "за кадром" залишаються інтереси ОП, в якому після заміни Богдана на Єрмака зайняті "поділом портфелів". Але, для перестановок у Кабміні це, скоріше плюс, ніж мінус. Так як чим менше зовнішніх факторів впливає на вибір президента, тим краще виходить результат його рішень.