Три тижні тому український уряд поповнився ще одним іноземцем – радником міністра фінансів став словацький політик Іван Міклош. Однак що насправді відрізняє його від типового українського посадовця – реальний успішний досвід, який змінив державу на краще. RegioNews попросило пана Міклоша дати оцінку дій української влади та тих процесів, що вона запустила.
– Іноземні бізнес-асоціації розкритикували податкову реформу Уряду – мовляв, податковий тиск лише посилиться, хоча формально кількість податків скорочується, ще більше зарплат підуть в тінь... Як Ви оцінюєте податкові нововведення в Україні, який альтернативний варіант запропонували б?
– Найперше, хочу сказати: те, що було зроблено, це ще не податкова реформа. Це були перші кроки з консолідації публічних фінансів. Макроекономічна консолідація, фіскальна консолідація – це передумови для подальших реформ. Справжню податкову реформу не можна підготувати протягом двох тижнів. І власне моя місія – допомогти Міністерству фінансів підготувати податкову реформу. Коли я вперше був міністром фінансів, між 2002-м та 2006 роком, я підготував насправді глибоку податкову реформу у Словаччині. Ми підготували законодавство протягом 2003 року, і починаючи з 2004 р. у нас уже була нова податкова система. Я гадаю, що нинішній 2015 рік Україна могла би використати для підготовки цих змін, обговорення, і вже у 2016 році мати реформовану податкову систему.
– За якими податковими правилами, в такому разі, житиме Україна в 2015 році?
– Насправді, систему вже змінено. Були внесені зміни наприкінці грудня, і ось буквально днями в парламенті було внесено нові правки. Але я не кажу, що цього року не буде ніяких правок. Вони будуть вноситися, щоб наступного року Україна мала вже нову систему.
– Які зміни пропонуватимете особисто Ви?
– Те, що я пропонуватиму, звісно, буде відповідати коаліційній угоді уряду, угодам з МВФ. Бо в цих документах було написано, що Україні необхідно мати нову податкову систему, яка базуватиметься на принципах простоти, нейтральності та не матиме викривлень і деформацій; у якій непрямі податки переважатимуть над прямими. Зменшити можливості для вимивання, виведення податків, різноманітних спекуляцій. Потрібно також заохотити іноземних інвесторів вкладати кошти в Україну. Ці принципи дуже важливі, бо зараз в Україні все відбувається навпаки. Податкова система не проста, а складна, спотворена, і це дає можливість вимивати капітал з країни. Звісно, потрібно обговорювати з експертами деталі такого реформування, оцінювати наслідки для бюджету.
У нас у Словаччині ми скасували майже всі винятки, спеціальні ставки. Нова система вийшла простою та орієнтованою на бізнес та інвестиції. Після цієї реформи ми не стільки підвищили податки, які ми отримуємо, як інвестиції, що до нас надходять. Тобто сума податків збільшилася, а податкове навантаження на бізнес, навпаки, зменшилося.
"Нинішня податкова система в Україні надто складна та дозволяє вимивати капітал з країни"
– Ви кажете, що реформи поки що немає, є лише певні зміни, певні кроки. Але з цих кроків уже очевидно, який напрям вибрала влада – це збільшення тиску на найменш захищені верстви населення. То чи можна в такому разі припускати, що кінцевий результат буде принципово іншим?
– Коли у Словаччині ми розпочали реформи, у такий складний час, у 1998 році, перший місяць, перший рік у нас було те саме. Тому що потрібно платити за рахунками, які дісталися нам у спадок від минулого. В усіх посткомуністичних країнах була така реформна рецесія. В Україні ж ви маєте свою, особливу рецесію – не лише через комунізм, а й тому, що і за 25 років після комунізму реформ не було.
– Ваша думка щодо держбюджету України на 2015 рік? Чи виправдані в нашій ситуації такі високі витрати на чиновників?
– Уряд почав працювати в грудні, і не було часу, щоб підготувати грамотний бюджет. Щоб справді здійснити реструктуризацію бюджету, потрібен час, хоча б кілька місяців. З одного боку, ви кажете що витрати на держслужбовців зависокі. І так, і ні. Через те, що за 25 років не відбувалося ніякого реформування органів державної влади, затрати виходять справді високі. Правки, які були внесені нещодавно, свідчать якраз про те, що зараз є межа, і немає дуже високих зарплат чи дуже низьких. В такій ситуації ви не можете найняти справді професійних людей. У держорганах працює дуже велика кількість людей, але за невеликі гроші. Потрібна реформа, яка істотно зменшить кількість службовців, і дасть можливість їм отримувати вищу зарплатню. Тоді ви матимете і економію для бюджету, і більш ефективних працівників. Але це не так легко. Не можна ж просто взяти і звільнити 50% людей. Потрібен аналіз, аудит, реструктуризація. Деякі організації можна дуже швидко закрити – які є штучними і не важливими для економіки країни. І вони не просто не потрібні, вони ще й створюють перешкоди для розвитку. Це організації, які займаються різноманітними дозволами, ліцензіями, перевірками. Це ресурс для корупції і це погіршує бізнес-середовище.
"За 25 років після розпаду Союзу в Україні не відбулося жодних реформ"
– Який в Україні стан справ зі сприйняттям реформ? Зараз низка успішних країн готові ділитися досвідом, спеціалістами, консультувати; експерти пропонують уже готові перевірені механізми та плани дій. Але водночас вони відзначають, що в Україні є великий опір реформам. Ці реформи просто не вигідні чиновникам. Як бути в такій ситуації? Коли зрушення відбуваються виключно під тиском.
– Це дуже слушне запитання. Україні потрібні реформи не тому, що на цьому наполягає МВФ, Світовий банк чи ЄС. А тому що Україні, українцям потрібні реформи для розвитку.
В успішних країнах були лідери, які змогли переконати своїх людей, що це потрібно. Вони втілювали ці реформи не тому, що їм хтось сказав, а тому що самі відчували в них необхідність.
Поганий приклад реформування – Греція. Вони власне робили реформи не тому, що цього хотіли, а тому що був тиск зовні. І ми бачимо результати.
– А як Ви оцінюєте нинішню владу? Ви спілкуєтеся з її представниками, як Ви вважаєте, ці люди здатні самостійно прийти до реформ? Чи ми будемо робити під тиском якісь кроки? Чи навіть під тиском не робитимемо?
– Час покаже. І звісно, якщо Україна впроваджуватиме реформи лише через зовнішній тиск, навряд чи це закінчиться успіхом. Я лише нещодавно розпочав свою роботу, але те, що я побачив, що вже минулого року Україна почала робити перші важливі кроки. Першим кроком був Майдан. Другим – вибори Президента. І третім – парламентські вибори. Без цих трьох передумов не було би жодного шансу для реформ. Завдяки цим політичним крокам ми можемо тепер фокусуватися на економічних реформах.
– Як Ви оцінюєте призначення Саакашвілі фактично головним реформатором України?
– Головними реформаторами мають бути українські політики. Основна відповідальність лежить усе-таки на уряді. Міхаїл Саакашвілі очолює Міжнародну раду з реформ, це координаційна інституція. Але відповідальність все одно на українській владі. Не на Саакашвілі, не на мені, а на уряді та парламенті. Тому що лідерство та управління дуже важливі. Якщо Ви спитаєте мене про Саакашвілі, то я скажу, що так – він видатний реформатор, лідер, як у президента в нього була дуже сильна каденція, і він справді дав можливість Грузії втілити важливі реформи. Вибір його в якості радника є правильним, але відповідальність повинна лежати на українських політиках.
– Ми майже щодня чуємо про великі суми міжнародної допомоги – деякі виділяються як гуманітарна допомога, на безповоротній основі, інші як кредити. Тим не менш, життя пересічних українців від цього не змінюється на краще, лише навпаки. Куди спрямовуються ці кошти? Наскільки ефективно вони використовуються?
– Я думаю, це, знову ж таки, як з іноземними радниками. Звісно, зовнішня допомога може покращити ситуацію. Проте це не є головним, вирішальним моментом. Найважливіше – це внутрішні реформи, щоб реструктурувати економіку, щоб розкрити потенціал, який насправді величезний в України. Зараз багато бюрократії, корупції, регуляції, все це стримує потенціал України. Це все було успадковано завдяки комунізму, і потім ще 25 років не було реформ… І це головна проблема. Звісно, дуже важливо використовувати зовнішню допомогу правильно. І це один із пріоритетів Міністерства економіки. До цього була допомога, але реформ не було, бо отримані гроші використовували непрозоро. У державних органах потрібно створити прозору систему розпорядження коштами, і правильно використовувати отриману допомогу. Це стосується усіх сфер. В Україні не було справжньої армії. А зараз Україна змушена створювати свою армію в таких надскладних умовах. Погляньте на будь-яку сферу, і Ви побачите безліч проблем – спотворення, дуже поганий розвиток – причиною цьому 70 років комунізму та 25 років посткомунізму без потрібних реформ.
Країни, які почали реформування 25 років тому, зараз у зовсім інакшій ситуації. 25 років тому у Польщі був такий самий рівень ВВП і така сама економічна ситуація, як в Україні. Тепер Польща зовсім в іншій ситуації – ВВП там вище в чотири-п’ять разів. І це не тому, що в Україні війна. За рік до того, як почалася війна, ВВП Польщі був утричі вищий, ніж в Україні.
"Сьогодні Україна розплачується за корупцію, за деформації, за неконкурентний бізнес, що панували протягом останніх 25 років"
– Повертаючись до фінансової допомоги. Чи не було би ефективніше, якби донори поставили умову: спочатку Україна створює прозорий механізм використання коштів, який передбачає жорсткий контроль над витратами, а вже потім отримує ці кошти? Бо зараз міжнародна спільнота фактично заохочує корупцію та розкрадання в Україні.
– Ця проблема притаманна кожній країні, що розвивається, кожній бідній країні. У вас корупція, тому що у вас погано працюють інституції. Виходить замкнене коло. Ви бідні, тому що ваші фінансові організації неефективні. У розвинених країнах вони ефективні, і тому зовнішня допомога не потрібна. Тому що вони багаті.
Так, зараз в Україні такий час, коли потрібна зовнішня допомога, для того, щоб покращити роботу фінансових організацій. Але не потрібно думати, що це можна зробити за кілька днів. Це неможливо. За кілька тижнів ви не зможете змінити систему, навіть якщо ви наймете найкращих реформаторів. Особливо, якщо вам потрібні зміни майже в усіх сферах.
– Щодо проголошеної нашим урядом політики «затягування пасків». Чи врятують в нинішній ситуації ті гроші, які зекономлені на й без того бідних людях?
– Це не затягування пасків. Це плата за рахунками. Плата за ті часи без реформ. Плата за корупцію, за деформації, за неконкурентний бізнес. За те, що так були витрачені 25 років.
– Чи можна форсувати позитивні перетворення в Україні?
– Звісно, потрібно робити якомога більше та якомога швидше. Але. Даремно чекати, що все зміниться дуже швидко. Україна має багатий досвід за 25 років після розпаду комунізму. Найголовніші зараз інструменти – це дерегуляція та лібералізація. Але на початку дерегуляція та лібералізація вимагатимуть, можливо, більше коштів, ніж даватимуть ефекту. Хороший приклад – регуляція тарифів на енергоресурси. Чому Естонія одна з найбільш успішних країн і має один із найнижчих рівнів корупції? Вони здійснили дерегуляцію тарифів на енергоносії одразу ж після розпаду Радянського союзу. А в Україні цього до сих пір не зроблено. Це величезний ресурс для корупції та збагачення олігархів. Субсидії не дозволяли проводити цю дерегуляцію, не було економічної мотивації. Не було мотивації для того, щоб зменшувати споживання енергії, ощадно використовувати її. Не було мотивації, щоб інвестувати в свої ресурси. Зараз дерегуляція дасть можливість змінити ситуацію, але, водночас, це дуже важко для населення. Якщо говорити про коротко- чи довгострокову перспективу, в принципі, можна отримати швидкі результати. Але реформи повинні бути складними, комплексними та глибокими.
Давайте я наведу приклад моєї країни. Коли ми почали впроваджувати реформи, країна була в іншій ситуації. Не в такій складній, як Україна, але складній. У 2000 році рейтинг Словаччини був на чотири позиції нижчий за рейтинги Чехії та Угорщини та на три позиції – Польщі. У 2005 році наш рейтинг був уже найвищий серед вишеградських країн. На одну позицію вище Чехії та Угорщини, на дві позиції вище Польщі. Ми провели справді глибинні реформи. Це було дуже важко, і був занепад економіки, ми теж перегулювали ціни на енергоносії, і ціни зросли, але в підсумку це принесло хороші результати. Не одразу, через 2-3 роки.
Розмовляла Наталія Коляда